Четвер, Жовтень 9

Після звільнення директорки Житомирського академічного обласного музично-драматичного театру імені Івана Кочерги Наталії Ростової та художнього керівника Наталії Тимошкіної начальниця управління культури Житомирської ОВА, екс-директорка обласної філармонії Тетяна Руденька не змогла втриматися від емоційних коментарів. На сторінці Facebook місцевого «Суспільного» вона написала щемливий коментар. «Житомир Щодня» публікує допис Тетяни Миколаївни без змін.

«Мені болить.

Болить за театр, який я любила.

За людей, яким вірила.

І за правду, яку так нахабно топчуть ті, хто називає себе служителями мистецтва, а

театр в цей час вмирає від брехні.

Дивно. Болісно. Нестерпно читати інтерв’ю людини, яку я колись ставила на п’єдестал.

Людини, яка колись змусила театр дихати, яка дарувала сцені життя.

Бог дав вам талант, пані Наталю. Великий. Але, мабуть, забув дати вам людяність, чесність і совість.

Ви говорите красиво. Розмито. Зручно.

Але на одне просте запитання відповіді немає:

Ви знали, що відбувається в театрі?

Знали — і мовчали?

Значить, вам це було вигідно.

Значить, ви стояли поруч із тими, хто перетворив храм мистецтва на приватний бізнес, а акторів — на мовчазних рабів.

А якщо не знали — то чому, дізнавшись, не стали поруч із тими, кого принижували і знецінювали?

Чому не захистили тих, хто вам вірив? Артистів, яких ви навчили любити театр і привели у професію.

Ви мали голос. Мали авторитет. Мали силу.

А тепер, коли все валиться, коли правда виходить назовні, ви кажете про особисту образу? Про себе? Про свій біль? Звинувачуючи людину, яка просто зупинила це свавілля?

Ви робите шоу.

Самопіар на чужих сльозах.

На чиєму боці ви сьогодні — правди чи вигоди?

Бо справжній театр — це не роль жертви.

Це мужність. Це чесність перед сценою, перед людьми, перед державою та Богом.

А ви що зробили з цим театром?

Ви дозволили перетворити його на ринок, де рахують не вистави, а гроші.

Де актор — не людина, а «одиниця обліку».

Театр — це не бухгалтерія. Театр – це АКТОР!

Театр — це серце. Це сльоза. Це правда, яку не можна купити.

А ви її зрадили.

Зрадили правду.

Зрадили людей, які вам вірили.

Більшість із яких — ваші колишні студенти.

І тепер, коли ми дивимось вам у вічі, там — порожнеча.

Там — страх. Виправдання. Брехня і знову брехня!

Нам болить. Ми не хочемо мовчати.

Артисти не хочуть жити в театрі, де виживають не найсильніші, талановитіші, а найзручніші.

Ми не хочемо, щоб нас тримали за нікчем.

Ми – покоління, яке виросло на ваших виставах.

Але сьогодні ми бачимо іншу виставу — виставу брехні.

І цього разу ми не аплодуємо.

Ми більше не будемо статистами у вашій історії.

Ми повернемо театр людям.

Ми повернемо гідність актору.

Ми очистимо сцену від фальші, страху й продажних посмішок.

Бо театр починається не з вішалки.

Театр починається з правди.

А якщо правди немає, то немає і театру.

Є тільки тиша після оплесків.

І холод…

Прикро спостерігати, що навіть у простих речах не обходиться без перекручень і неправдивих тверджень.

Хочу чітко наголосити: я ніколи й нікому не говорила слів про те, що «зроблю все, аби директор пішла». Це вигадка, яка не має нічого спільного з реальністю.

Нарада була завершена не через «вигнання», як це було подано, а тому що вона втратила конструктивний характер і перетворилася на суперечку. Це підтвердить увесь колектив, який був присутній.

Прошу утриматися від поширення неправдивої інформації. Ми всі працюємо в одній установі й маємо зберігати взаємоповагу та відповідальність за свої слова. А знаєте, що болить найбільше?

Те, що всі ми бачимо й розуміємо: ви плануєте виїхати з цієї країни, поїхати до свого сина за кордон. Але вирішили зробити це так, як личить артистці — влаштувати шоу, щоб усі запам’ятали цей момент.

А ми — ні. Ми не збираємося тікати. Наші діти, наші рідні сьогодні захищають нашу землю, нашу державу. Ми залишаємося тут, бо маємо мету — будувати нову Україну: чесну, чисту, справедливу.

Україну, де театр не буде знаряддям чи декорацією для чужих амбіцій та збагачення,

а стане справжнім простором правди, гідності та свободи.

Де ніколи не виникатиме дилеми — ставити чи не ставити українських письменників. Бо це — наша культура, наша сила, і наша ідентичність.

Кожен робить свій вибір. І ви свій зробили теж».

P. S. Як писав «Житомир Щодня», навколо керівництва обласного драмтеатру розгорівся скандал, пов’язаний із фінансами. В той час як акторів періодично відправляли у відпустки за власний рахунок, адміністрація театру отримувала понад мільйон зарплати на рік.

Коментувати
Share.
Leave A Reply

Exit mobile version