У Житомирі розгортається нова історія непрозорості у сфері культури: керівництво Комунального підприємства «Житомирський академічний український музично-драматичний театр імені І. А. Кочерги» двічі відмовило журналістам у наданні публічної інформації про оплату праці керівництва та працівників закладу. У відповідь журналісти подали адміністративний позов до Житомирського окружного адміністративного суду — вимога проста й законна: оприлюднити дані про заробітні плати, премії та джерела їх фінансування.
Питання прозорості й підзвітності в культурній сфері — не дрібниця. Театр, який отримує кошти з місцевого бюджету, є розпорядником публічної інформації і зобов’язаний відповідати на запити громадян і журналістів у строки, передбачені законом. Однак у цій справі відповіді від керівництва театру були відверто ухильними: після первісного запиту 24 вересня журналіст отримав офіційну відмову з мотивом «великий обсяг інформації» і продовженням строку розгляду до 20 робочих днів; повторний запит 15 жовтня також залишився без належного задоволення. У одній із відповідей посадовці послалися на те, що «фінансові документи вилучені для перевірки», і тому інформацію можна буде надати «після завершення перевірки».
Таке пояснення викликає сумніви: згідно з українським законодавством та практикою, під час аудиту оригінали первинних документів зазвичай залишаються у бухгалтерії — аудитори отримують доступ або копії, але не вилучають усе «на довге зберігання». Тому посилання на нібито «вилучення документів» не виглядає як законна підстава для відмови у наданні публічної інформації. Експерти та практики у сфері доступу до інформації підкреслюють: формальні причини відмови та затягування строків часто використовуються як прикриття для небажання розкрити суспільно важливі дані.
Конфлікт набирає додаткових обертів на тлі змін у керівництві театру. Директорка-художня керівниця, яка очолювала заклад понад два десятиліття, подала заяву на звільнення, а з 1 жовтня її обов’язки виконує Олександр Шкарупа — факт, широко висвітлений регіональними медіа. Ця кадрова турбулентність лише підсилює суспільний інтерес до того, хто і за що отримує кошти з місцевого бюджету у період, коли фінансування культурних установ у регіоні не завжди стійке.
Предмет запиту — дані про нараховані заробітні плати (посадові оклади, надбавки, премії та інші виплати) за період 2019–2025 років із вказівкою, який фонд (загальний чи спеціальний) оплачував витрати — є типовим запитом для журналістського розслідування і належить до категорії відкритих даних, доступ до яких гарантує Конституція та Закон «Про доступ до публічної інформації». Відмова на їх надання або безпідставне затягування розгляду підривають довіру до інституцій та породжують підозри у непрозорому розпорядженні бюджетними коштами.
Редакційні джерела стверджують, що журналісти, не дочекшись законної відповіді, змушені були звернутися до суду — аби змусити розпорядника інформації виконати закон. Це — логічний і передбачений законом крок: ст. 23 Закону «Про доступ до публічної інформації» прямо дозволяє оскаржувати рішення, дії або бездіяльність розпорядників у судовому порядку. Якщо суд визнає відмови протиправними, театр буде зобов’язаний надати інформацію, а посадові особи — відповідати за адміністративні наслідки.
Що це означає для громади? По-перше, прозорість — це не примха, а основа довіри: громадяни мають право знати, як використовуються їхні гроші. По-друге, ухиляння від відповідей породжує припущення про непрозорі практики і мобілізує запит громадськості на перевірки. І, по-третє, навіть у сфері культури, де часто панує романтика й емоція, діє правило: кошти бюджету — підзвітні й мають підлягати публічному контролю. Редакція та журналісти, які ініціювали запит і звернулися до суду, мають намір довести справу до кінця: домогтися відкритості інформації та показати, що культурні установи — як і інші публічні інституції — не мають імунітету від прозорості та контролю. Суспільство має право на відповіді; діяти за законом — це мінімум, чого очікують від тих, хто розпоряджається громадськими коштами.

