Як українська жінка, житомирянка, наводить мости між Україною та Японією? Ставши амбасадором нашої держави в Японії та головою японо-української громадської організації «Art Forest» з 2022 року, вона популяризує українську культуру та допомагає будувати дружні зв’язки між двома країнами. Знайомимося ближче з пані Ларисою Кухарчук.
— Пані Ларисо, чому Ви обрали саме Японію?
У Країні сонця, що сходить, вже понад 15 років проживає моя донька Ольга. У зв’язку з повномасштабним вторгненням Росії я, на прохання знайомих, супроводжувала виїзд літніх українців до Польщі. У березні 2022 року Японія відкрила кордони для українців, тому з’явилася можливість супроводжувати людей і до Японії, а також відвідати доньку.
На той час я працювала в департаменті агропромислового розвитку та економічної політики Житомирської обласної військової адміністрації. У префектурі потрібно було заповнити анкету. Японці побачили, що я державний службовець і запропонували мені посаду амбасадора префектури Хього. Так я стала представляти Україну в Японії.
— Японці настільки поважають державних службовців?
Так. Для них така посада є показником статусу і довіри. Вони розуміють, що людина пройшла певний професійний шлях і зможе відповідально виконувати завдання амбасадора. Саме японці ініціювали створення громадської організації, адже зареєструвати ГО в Японії дуже складно і дорого.
— Це зовсім не як в Україні!
Так, якщо порівнювати, то в Україні багато речей зробити значно простіше. Наприклад, банківську картку ми можемо оформити за кілька хвилин. У Японії для цього потрібно пройти значно складнішу процедуру.
— Які основні напрямки діяльності вашої організації?
У 2022 році в місті Кобе префектури Хього на зустрічі з місцевими мешканцями, де обговорювалася російська агресія проти України, виникла ідея створити спільну громадську організацію «Art Forest». Її головна мета — популяризація української культури серед японців та культурний обмін між Японією і Україною.
Японці дуже зацікавилися українською піснею. У нас зовсім інша абетка, вимова, мелодика. Пані Джесіка (це сценічне ім’я вокалістки, музичної терапевтки та ініціаторки створення організації) зацікавилася українською музикою. Коли я почала співати, японці одразу почали підхоплювати мелодію і просили навчити їх співати українські пісні.
Пригадую кумедну ситуацію. Джесіка зіграла на фортепіано одну пісню, а я пояснила, що вона російська. Тоді з’явилася цікавість до різниці між нашими мовами. Я запропонувала прочитати вірші російською, а потім українською. Японка послухала і сказала, що українська звучить «тотемо яваракай го» — дуже м’яка мова.
Джесіка захотіла вивчати українську, хоча для японців це непросто — так само, як для нас японська. Зараз минуло три роки, і я вже поступово починаю спілкуватися японською мовою. Люди, які знають українців, мене розуміють, а от у віддаленому селі порозумітися складніше — через різницю звуків і вимови. Цікаво, що навіть звуки природи ми сприймаємо по-різному. Наприклад, зозуля українською каже «ку-ку», а японці чують «ка-коу».
— Яка українська пісня найбільше зацікавила японців?
Справжньою візитівкою України стала пісня «Червона калина». Вона дуже популярна в Японії. Де б ви не були — японці можуть підспівувати. Я часто починаю знайомство з українською музикою саме з цієї пісні і розповідаю її історію. Пісня «Плине кача» для японців складніша, а «Червона калина» має простішу мелодію і різні варіанти виконання. Ми часто виконуємо її на мітингах.
— Наскільки складно організувати мітинг в Японії?
Це досить складний процес. Потрібно отримати багато дозволів. Коли ми вперше організовували мітинг у 2023 році — до річниці вторгнення — мені, доньці та її чоловікові-японцю, як ініціаторам, довелося звертатися до поліції та префектури.
Японці спочатку ставилися з певною недовірою, адже не знали, як поводитимуться українці. Вони дуже законослухняні. Найцікавішим був пункт у договорі — заборона залазити на пам’ятники (сміється). І справді був кумедний момент: під час мітингу я раптом побачила, що наші українські діти сидять на пам’ятнику! Поведінку дорослих передбачили, а от дітей — ні. Але ми швидко пояснили малечі правила, і все пройшло добре. Пізніше, коли ми проводили мітинг до Дня Конституції України, японці вже спростили процедуру отримання дозволу. Ми показали, що українці — відповідальна нація.
— Що ще вдалося реалізувати в Японії?
У 2024 році було відкрито почесне консульство України в місті Кобе. При університеті Кобе давно діє українська бібліотека, яку очолює професор Окабе — відомий українознавець. Цікаво, що раніше він був почесним професором Московського університету. Після початку повномасштабної війни він зайняв чітку проукраїнську позицію, перейшов на українську мову і тепер вільно нею спілкується. У відповідь росія заборонила йому в’їзд до країни, але професора це зовсім не засмутило.
Через почесне консульство українські лікарі-реабілітологи проходять стажування в Японії. Також із гастролями були запрошені Одеський оперний театр та ансамбль імені Вірського.
Важливим напрямком роботи є організація ярмарків «Український магазин», на яких ми продаємо власноруч зроблені вироби. На виручені кошти купуємо речі першої необхідності нашим захисникам і речі для дитячих закладів. На 29 березня вже заплановано проведення такого ярмарку в Кобе.
— Яку допомогу Японія надає Україні?
Японія активно підтримує Україну і вже розробила чіткий план участі у повоєнній відбудові нашої держави. Японські технології дуже практичні та продумані. Наприклад, їхні системи каналізації спроєктовані так, щоб ремонт можна було виконувати максимально швидко і зручно.
Окрему увагу японці приділяють українським дітям-сиротам. Для них сім’я має велике значення, тому історії наших дітей дуже їх зворушують. Завдяки підтримці японців ми передаємо речі та кошти дитячому будинку «Сонячний дім». На новорічні свята дітям вдалося придбати подарунки від Святого Миколая та оплатити відвідування розважального центру. У планах — закупівля якісної японської термобілизни. Ми також організували онлайн-зустрічі між вихованцями «Сонячного дому» та виконавцями українських пісень у Японії.
— Над яким проєктом працюєте зараз?
Префектура Хього надає нашій організації можливість проводити виставки в музеях. Там ми представляємо українські картини, вишивки, кераміку та інші традиційні вироби.
Коли я вперше приїхала до Японії, привезла з собою 15 кілограмів автентичних українських речей. Вони стали основою першої колекції. Але японці вже їх бачили, тому зараз, перебуваючи в Україні, я прошу людей допомогти зібрати нові експонати. Мені вже передали чудові вироби з лози, ляльки-мотанки, картини та рушники. Усе це я планую відправити до Японії, щоб японці могли глибше познайомитися з українською культурою.
Хочу щиро подякувати Наталії Арендарчук, Віктору Градівському та управлінню культури і туризму Житомирської обласної військової адміністрації за підтримку цієї ініціативи.
Зараз я продовжую збір експонатів. Якщо у вас є цікаві українські речі і ви готові передати їх для виставки в Японії, зі мною можна зв’язатися за телефоном 097-910-39-68. В Україні я перебуватиму до квітня.
Розмову вела Людмила Заліщук. Фото надані Ларисою Кухарчук.
