24 лютого 2022 року о четвертій ранку Любов Павлівна із села Залісся Житомирської області прокинулася від незрозумілих звуків. Спершу здалося, що сусіди ввімкнули гучну музику. Вийшовши на подвір’я, вона побачила вогняну заграву над лісом. Так для жінки, яка все життя прожила в селі, почалася війна.
Війна на порозі без жодних передвісників
«Ми в селі нічого абсолютно не чули, не знали», – згадує Любов Павлівна. Ніяких попередніх сигналів, підготовки чи чуток про можливе вторгнення не було, тому ранкові звуки 24 лютого стали для жителів Залісся повною несподіванкою.
Чоловік обіцяв підвезти до автобусної зупинки знайомих, тому прокинулися рано. Почули гуркіт та побачили вогняну заграву в напрямку Давидок. Це не зупинило Миколу Йосиповича, який все одно відвіз дівчат до рейсового автобуса. «Повернувся о пів на шосту. Каже: війна. Яка війна?! З ким та війна?! Каже: з Росією… Ми навіть не чули, не бачили, нічого не знали»…
Село Залісся, розташоване неподалік від кордону з Білоруссю, опинилося в епіцентрі бойових дій з перших днів повномасштабного вторгнення, однак на відміну від багатьох сусідніх сіл, його не окупували. Тут вирували бої, літали ракети, бомби, а над головами селян зависали російські вертольоти.
«У нас тут не було російської техніки, тільки вертольоти лЕтали», – пояснює жінка. Вони стали постійною «прикметою» тогочасного неба над селом, гули надзвичайно низько, аж над верхівками дерев, по три-чотири рази на день.
Українські танки іноді проїжджали околиц12 ptями, у селі панувала напруга від постійних прильотів ворожої авіації.
Під шквалом вогню: день за днем в епіцентрі боїв
Жахливі обстріли село пережило 16–17 березня. Унаслідок влучання згоріла хата, де мешкала сім’я з трьома дітьми. Люди дивом встигли вибігти з оселі, коли одна її половина вже палала.
«Була хата їх велика, то вони в одній половині сиділи, а інша сторона вже горіла. Вони повискакували з тієї хати», – розповідає жінка. Згодом родина отримала компенсацію та купила нове житло в Овручі.
18 березня ситуація значно погіршилася. Того вечора люди сиділи в погребах, але опівночі вирішили повернутися в хати. Саме в цей момент село накрило п’ять ракетних ударів.
Одна з ракет влучила неподалік, де українські військові тимчасово зберігали боєприпаси. «Це була Божа ласка, що ракета не влучила у хлів, – каже Любов Павлівна. – Якби там вибухнуло, то села б не стало».
Уламки від вибуху влетіли в будинок кумів. «Осколок розлетівся, пробив стіну, подушка з пір’я розірвалася, і пролетіло через двері, аж у кухню вдарив ось такий осколок», – описує жінка наслідки обстрілу.
19 березня на село впала 500-кілограмова бомба. Вибух був настільки потужним, що повибивав вікна по всьому населеному пункту та пошкодив дахи будинків. «Повибивали окна, кришу скрізь поздирало», – згадує Любов Павлівна. Люди почали забивати вікна дошками та клейонкою.
Запам’яталося 1 квітня 2022 року… Того дня Любов Павлівна була біля сіновалу, коли почався інтенсивний обстріл. «Бігом вискочила на двір, упала на коліна, заховалася за сіновалом!» – емоційно розповідає жінка про той момент.
Під час обстрілу постраждав молодий хлопець, який намагався сховатися в погребі. Він упав з шиферного даху, зламав п’ятку. Йому довелося робити операцію. «До сих пір лікується», – додає жінка.
Опісля в селі припинилося електро- та газопостачання. «Світла нема, газу нема по всьому селу», – констатує Любов Павлівна. Люди перейшли на дрова для приготування їжі та обігріву.
Касетні боєприпаси, смертельні пастки
Особливу небезпеку становили касетні боєприпаси, які російські військові масово використовували проти цивільної інфраструктури. «Там такі касетники, по 4 метри довжиною. Всі ті касети, які пускали, вони розліталися», – розповідає жителька Залісся.
Багато касет не розірвалися відразу, створюючи смертельну загрозу для місцевих жителів. «Трактор підірвався на тих касетах на полі», – згадує. Пізніше співробітники МНС вивезли з села та навколишніх полів два причепи нерозірваних боєприпасів.
В одному місці впала настільки важка авіабомба, що навіть фермерський трактор не міг її витягнути. «Приїхали житомирські ДСНС, розкопували», – розповідає жінка.
Місцева школа також потрапила під обстріли. Поруч впали чотири бомби. «Вони не долетіли до школи». Були вибиті вікна та пошкоджена покрівля.
Згодом школу повністю відремонтували коштом державної програми. «Дали десь 11 мільйонів на ту школу на ремонт», – повідомляє жінка.
Скрутний побут: повсякдення в погребах і кухнях
Постійні обстріли змусили людей кардинально змінити спосіб життя. Мешканці гуртувалися по 4-6 осіб у погребах, де облаштовували тимчасові притулки.
«В одному погребі поставили буржуйку, і там ночувало 18 чоловік. Це суща правда», – розповідає. Люди спали на матрацах, намагаючись зігрітися біля імпровізованих печей.
Частина мешканців переселилася в кухні на подвір’ях. «Жили у кухні, на дворі. Там топили піч і сиділи», – пояснює жінка рішення односельчан. У кухнях на вулиці можна було краще чути наближення небезпеки, ніж у будинках із пластиковими вікнами, і швидше сховатися в погріб.
Виклики війни: пошкодження, евакуація та шлях до відновлення
Будинок Любови Павлівни зазнав серйозних пошкоджень. Повністю зруйнований дах, знищена стеля в одній із кімнат, усе почорніло від вибухів. «У мене є фотографії, щоб показати, як воно було. То це один Господній страх… Усе чорне, усе, – описує жінка стан свого житла. – По стіні такі текли струмочки»…
Сестра з Києва приїжджала допомагати з ремонтом, але повноцінне відновлення стало можливим лише завдяки міжнародній допомозі.
Молоді сім’ї з дітьми масово евакуювалися на захід України. Для старших людей із великим господарством це рішення давалося важко. «У кожного господарство, у кожного по три корови, свині. Куди ж ти поїдеш?» – пояснює Любов Павлівна, чому вона залишилася.
Одна зі спроб евакуації ледь не закінчилася трагедією: сім’я намагалася виїхати до Черняхова. Повантажили худобу до причепу, але потрапили під обстріл посеред дороги. «Жінку викинуло в канаву – дверці машини відпали», – розповідає.
Міжнародна допомога відновлення
Після звільнення села ключову роль у відновленні відіграла міжнародна допомога. Особливо активно допомагала організація «Карітас».
«Українка з Америки, Тетяна, долучилася. Навіть найняли бригаду будівельників», – розповідає Любов Павлівна. Завдяки цій допомозі багатьом родинам вдалося перекрити дахи та відновити житло.
Окрему подяку жінка висловлює чеським волонтерам: «Чехи дуже багато допомогли людям. Дякую їм, цим чехам». Благодійники встановлювали пластикові вікна та двері в пошкоджених будинках.
Відновлення нормального життя відбувалося поступово. Спочатку відремонтували міст, який був зруйнований під час бойових дій. До цього доводилося їздити в об’їзд 15 кілометрів.
Люди, які вимушено перебували у родичів, знайомих у віддалених селах, поверталися не одразу. «Зразу не поверталися, але приїжджали через день, бо це ж худоба», – пояснює вона. Господарство вимагало постійного догляду, тому регулярно приїжджали годувати тварин.
Життя, що проростає крізь руїни
Досвід життя під постійними обстрілами навчив місцевих жителів виживати в екстремальних умовах. Готували на дровах, створили систему взаємодопомоги…
У селі люди мали власне господарство, що значно полегшувало ситуацію з продуктами харчування. Організували доставку хліба.
Попри те, що активні бойові дії в районі села припинилися, психологічні наслідки війни залишаються. «Щоб воно ніколи не повторилося таке більше, щоб ніхто його не бачив, того страхіття, яке ми пережили», – з болем говорить Любов Павлівна.
Жінка наголошує: «Найголовніше, що живі залишилися, що бомба не долетіла до нашої хати»…
Сьогодні село Залісся поступово повертається до нормального життя. Відновлено інфраструктуру, школа працює після капітального ремонту, люди повертаються до своїх домівок. Спогади про ті страшні весняні дні 2022 року назавжди залишаться в пам’яті тих, хто пережив цей жах.
Історія Любови Павлівни – це свідчення про силу духу, взаємодопомогу та незламність звичайних людей перед обличчям найстрашнішого випробування в їхньому житті.
«Матеріал підготовлено за результатами польової місії в межах проєкту «Зміцнення стійкості громадянського суспільства заради справедливості та притягнення до відповідальності», що реалізується Освітнім домом прав людини — Чернігів за підтримки National Endowment for Democracy (NED)».
Ольга Галенчик, Ірина Губар, фото надані авторами
