Музейна діяльність має бути інклюзивною. Цю ідею на практиці реалізовують в інтерактивному музеї Поліського національного університету «Мистецьке Полісся». Днями помилуватися експозицією «Головні убори» до музею завітали учасники родинного клубу «Надія».
— Родинний клуб «Надія» функціонує на базі КУ «Другий інклюзивно-ресурсний центр» ЖМР і складається з мам та дітей з інвалідністю. В клубі вони отримують психологічну допомогу за різними методиками, а також відвідують музеї, — каже директорка комунальної установи Алла Шовтюк. — Метою клубу є ознайомити дітей з традиціями українського народу, зберегти сімейні цінності, щоб діти знали наші коріння. В музеї «Мистецьке Полісся» ми вже вдруге, прийшли на іншу виставку. Особисто мені дуже сподобалося! Бо Анна Івченко живе цим музеєм, збирає експонати, завжди цікаво розповідає. Її музей дихає не тільки стародавніми традиціями, а й і сучасними, — каже Алла Миколаївна.
Всі експонати в музеї «Мистецьке Полісся», який діє як музей-лабораторія, зібрані його очільницею і просвітянкою Анною Івченко. Ідея полягає в його інтерактивності та розрахована на інклюзивну складову. Дітлахи разом з дорослими уважно слухали екскурсію, особливий захват викликала пропозиція пані Анни зробити одну з мам моделлю та продемонструвати як їй пасуватимуть різні головні убори. Дітям сподобалася можливість взяти в руки вподобаний убір, роздивитися, поміряти на себе чи маму.
Анна Івченко натхненно розповідала про кожен експонат з окремої експозиції «Головні убори». Розпочала з солом’яного капелюха, роботи подружжя майстрів Олексія і Анни Пшеничнюків. Говорячи про хустки, екскурсовод розказала про популярні у заможних жінок «тернові», назва яких пішла від заводу виробника, вони великі, з натуральної вовни, тому мало збереглися.
— Справжня українська хустка називалась «правдива», її вишивали, — каже Анна Івченко та показує на свою голову, — на мені зараз теж така вишита хустка. А в колекції зберігається «правдива» хустка з Черняхівщини. Її вишила жінка, яка передала роботу дочці, а та своїй. Остання, вже онучка вишивальниці, Людмила Горлова, була вчителькою праці у Черняхівській школі. Жінка принесла хустку в школу показати дітям, а згодом передала мені в музей спеціально для експозиції, — розповідає пані Анна.
Далі екскурсовод розкрила тему різноманітних чільників, смужок, які одягалися на чоло. На виставці представлено ткані на верстатах синій, червоний, з елементами свастик, прадавніх символів слов’ян. Увагу привертає чільник з конопляної мотузки — подарунок майстра народної творчості Олега Земнухова, чоловік схожий носить щодня.
— Є модифікація чільника, коли він поступово починає набувати високих форм, металевих та інших прикрас, серед яких виділяються вовняні круглі кутасики. Поступово чільник переростає в наступний головний дівочий убір — коруну, яку носили дівчата на Західній Україні, — говорить Анна Івченко і переходить до убору заміжніх жінок, очіпка. — Я маю очіпок комплектний. Комплект складається з намиста, де дерево обшите матерією такою ж як очіпок, є спідниця з підбоєм, така ж матерія як на очіпку та намисті, кирсетка теж має відповідний підбій, — розповідає Анна Івченко, демонструючи свій стрій. — Другий очіпок теплий, зимовий. Взимку він як шапка. Є і літній, трошки підшитий для тримання форми. Він до мого біло-червоного костюму. Ось ця прикраса спереду на очіпку символізує ріжки, які зав’язують на хустці. В давнину це були оберегові роги, які імітували рогатого Бога Велеса. Ми часто бачимо схожі ріжки у вишивках. Це оберегові роги, які захищають від зла і всього недоброго.
Говорили під час екскурсії про головний убір, який дівчина вдягає раз у житті, весільний вінок. У колекції інтерактивного музею він ручної роботи з білого воску. Такі віночки вдягали українки навіть у 70-х роках ХХ сторіччя.
— Такий весільний вінок важкий, колючий і неймовірно незручний. Його через вушка затягували на голові нареченої за принципом корсету. Була така прикмета: якщо у тебе на весіллі вінок не дай Боже упаде, то сімейне життя буде дуже поганим. Дівчина терпіла любий біль на голові, аби тільки склалося життя. На Поліссі воскові вінки були білі, в інших регіонах кольорові, на два-три яруси.
Є на виставці і чоловіча шапочка з конопель, схожі носили у Середньовіччі житомирські ремісники. З категорії головних уборів рушникового типу є жіноча намітка, біле тонке полотно довжиною 4-6 метрів. Особливий інтерес у відвідувачів викликав майстер-клас з пов’язування хустки-ластівки, у якої при зав’язуванні кінці стирчать справа і зліва. Серед експонатів виділявся привезений з Англії капелюшок, який вихована леді до цього часу зобов’язана вдягати на весілля.
Завершили екскурсію фотосесією та домовленістю прийти ще раз, адже Другий інклюзивно-ресурсний центр тісно співпрацює з Поліським національним університетом.
