Житомирщина здавна славилася знавцями мов і перекладачами. Згадаємо лише імена славетних Лесі Українки, Максима Рильського, Бориса Тена, Івана Огієнка. А чи знаєте ви, що і нині можете просто в кав’ярні чи в книжковій крамниці Житомира зустріти людину, яка знає п’ять мов та ще й професійно перекладає з англійської шикарні детективи? Яка з нуля вивчила українську, а на додачу кохається у фентезі та вивела цей метажанр на високий науковий рівень? Давайте знайомитися з Євгенією Орестівною Канчурою, перекладачем, літературознавцем, кандидатом філологічних наук, завідувачем кафедри теоретичної і прикладної лінгвістики Державного університету «Житомирська політехніка».
— Євгеніє Орестівно, розкажіть трошки про себе, де народилися, якою мовою співали вам в дитинстві пісні та як ви опинилися на Житомирщині?
— Я народилась у Новосибірську, першою мовою була російська, а на Житомирщині я опинилась, бо закохалась і вийшла заміж ще в ХХ сторіччі (посміхається). Обрала хлопця Віктора, він мене і привіз в Україну. Віктор Канчура зараз працює провідним бібліографом Житомирської обласної бібліотеки для дітей та юнацтва, є членом Національної спілки краєзнавців України та Національної спілки журналістів України.
— Чи бачили Ви себе в майбутньому перекладачем-лінгвістом?
— Думаю, що я почала перекладати ще з дошкільних років, тому що моя бабуся Юдіфь була усною перекладачкою і багато працювала в сфері технічного перекладу з американськими інженерами Кузнецькстроя. Вдома була досить велика шафа англомовної літератури, тому я в дитинстві спочатку читала Самуїла Маршака чи Корнея Чуковського російською, потім знаходила оригінали англійських дитячих віршиків, бо хотіла зробити переклад по-своєму. Тобто починала з того, що прагнула перекладати поезію. Це були дитячі кострубаті спроби, але вже тоді я вчитувалася в значення слів, підбирала синоніми. Яскраво пам’ятаю ті враження.
— Отже ви вже добре володіли англійською в дитинстві?
— Власне так. Спочатку займалася з бабусею, а в школі англійська була з першого класу.
— А що ви закінчили?
— Новосибірський державний університет, я філолог-викладач зі знанням іноземних мов.
— Як в перекладацькому плані ви реалізовували себе на Житомирщині?
— Для мене це був дуже різкий перехід, тому що з великого міста-мільйонника я опинилась в районному центрі, сільському містечку з давньою історією. Це княже місто Любарт (посміхається), засноване Любартом Гедеміновичем. Але там поселення ще давніші, бо то ще Болухівська земля з дуже цікавою історією.
В Любарі працювала в школі, викладала тоді ще (в селах району) російську мову і це був мій перший досвід, коли я усвідомила ситуацію з контрастом щодо ставлення до російської та української мов з боку Радянської держави. Тоді, в кінці 80-х, дівчина з інтелігентної родини, яка з дуже великою повагою ставилася до будь-якої національності, я була впевнена, що Україна то є Україна. І тут я побачила, що як викладачка російської мови маю більше годин ніж викладачі української, також я отримувала доплату за викладання мови міжнародного спілкування — російської. Мені було соромно… Я пам’ятаю це… Пам’ятаю, як мої учні вчили мене української мови, я ними пишаюся та спілкуюся з ними до цього часу. Вони вже самі дуже дорослі, серед них є ті, хто загинув на цій війні (сумно позіхає). Вдячність їм і пам’ять…
— Ви вивчили українську?
— Так, вивчила з нуля. Для мене тут ніякої альтернативи не було! Коли обставини склалися так, що я пішла з середньої школи і заснувала в любарському дитячому садочку гурток англійської мови, то сказала собі: «Переходжу на українську остаточно, бо робити дітям мішанку з мови неправильно». Я застосувала всі свої філологічні здібності для вивчення української. Взагалі не бачу проблеми в тому, що б людині яка з дитинства говорила російською перейти на українську. Я — живий приклад! Для мене це взагалі питання поваги до тієї країни де ти живеш і людей серед яких ти живеш. Для мене дико, що я до цих пір чую на вулицях у Житомирі російську мову! А я вивчила мову з нуля, написала дисертацію українською мовою і професійно перекладаю з англійської на українську.
— На яку тему ви захистили дисертацію?
«Моделювання текстуалізованого простору в романах фентезі Террі Пратчетта».
— Ви всього його перечитали англійською?
— Так, абсолютно, і постійно перечитую англійською, хоча мені дуже подобається український переклад. Але я не візьмусь перекладати, бо там настільки багато сенсів і підсенсів у кожному реченні, що я просто схиляю голову перед перекладачами Пратчетта, що вони насмілюються гратися з цими текстами.
— Ви гарно сказали «гратися».
— Так, саме гратися. Річ у тому, що б я кожен абзац перекладала б по місяцю, намагаючись досягти досконалості. Таке в ніякі видавничі плани не вкладеться (сміється).
— Чого ви обрали саме Террі Пратчетта? Вплинула любов до фентезі чи складність його як автора?
— Думаю те і те. Насамперед я дуже люблю фентезі. Це дуже цікавий метажанр літератури і не тільки літератури, бо є театральні постановки, кінематограф, комікси. Він дозволяє моделювати ситуації, які відсутні в нашому реальному житті, але моделювати їх у безпечному, вигаданому просторі. Відповідно на базі ось цих змодельованих малореальних ситуацій читачі вчаться розв’язувати задачі, переносити їх метафорично на наше життя і брати досвід розв’язання цих ситуацій для реального життя. Це те, про що казав професор Джон Рональд Руел Толкієн: «Для того, щоб писати про вовків і ведмедів, спочатку потрібно побачити про драконів і однорогів. Вимити вікна і подивитися крізь ці вимиті вікна на наш світ. І тоді уже писати про тих, кого мит знаємо» (цитата подана в переказі). Тобто фентезі — це спосіб оновити погляд на світ. Воно дійсно дуже сильно допомагає в певних ситуаціях змоделювати те, що ми не можемо прокрутити з різних причин у нашому реальному житті. Зараз я пишу статтю про проговорювання травми війни. Якби це було дитячою травмою війни реального світу, я би різала по живому і це було б неймовірно боляче. Тому я пишу про фантазійний світ. Це модель і вона дозволяє знайти шляхи та інструменти виходу, як можна лікувати цю травму в реальному житті. Розумієте?
— Фантазувати, а потім взяти те, що найбільше відгукується людині?
— Так! Це вже не по Пратчетту, а по іншій письменниці Діані Вінн Джонс. Але суть у тому, що письменники-фентезі все одно спираються на наш реальний світ, беруть його, крутять так і сяк та розглядають його з несподіваних ракурсів. Тому вони дозволяють оновити погляд на світ, «вимити вікна» користуючись терміном Толкієна. Так, я писала дисертацію по Пратчетту і продовжую ним захоплюватися, дійсно дивовижний письменник, мені здається, він дає відповіді на 90% наших запитань.
— Книги Террі Пратчетта про Дискосвіт можна взяти почитати у бібліотеці, де працює ваш чоловік. Зараз давайте поговоримо про вашу роботу в університеті. Переклад і лінгвістика затребувані сучасною молоддю, бо в тому ж телефоні є функція автоматичного перекладу? Наскільки технічні засоби нам допомагають чи, навпаки, нівелюють красу перекладу?
— Ви може молотком забити цвях, а можете молотком засадити собі по пальцю. Молоток не винний, а винний той, хто його тримає бо неправильно прицілився. Тобто технічні засоби це інструменти.
Про студентів. У нас два роки поспіль збільшується набір на спеціальність «Прикладна лінгвістика». Було по дві групи, а зараз уже по три. Люди йдуть на прикладну лінгвістику, тому що за нею майбутнє, бо це не просто переклад, а надання лінгвістичних послуг. Тобто ти працюєш з мовою, а мова є полем діяльності й твоїм інструментом. І це не тільки переклад, абсолютно. Мова — це засіб спілкування, засіб донести свою думку до співрозмовника. Коли ми виходимо, припустимо, в соцмережі, то скільки думок і умовних співрозмовників ми там зустрічаємо? Страшний суд, правда?
— Особливо в коментарях.
— Так, а це є засіб суспільного впливу.
— Отже, лінгвістика дає можливість вашим випускникам мати більший вплив на суспільство?
— Скоріше працювати в тих галузях, які займаються саме таким впливом.
— Добре, але зараз розвивається ШІ.
— ШІ це знову ж такі інструмент, молоток яким треба вміти не засадити собі по пальцях, а правильно забити цвяшок (сміється).
— Які мови на факультеті опановують майбутні лінгвісти?
— У нас перша мова англійська, вона вивчається поглиблено. В другому семестрі студенти починають вивчати другу іноземну, зараз це французька, і в середині другого курсу починають вчити німецьку. Крім того на вибіркових дисциплінах у нас доступні польська, турецька і чеська.
Чому так багато мов? Бо філолог, саме як філолог, має знати різні мови, бачити в них спільності, споріднене коріння, структури філологічні. Наприклад, я вчила англійську, французьку, чеську, плюс за вибором я вивчала іспанську бо мені хотілося знати її для спілкування. Зараз я вільно розмовляю українською, коли я починала опановувати українську, згадувала старослов’янську, яку вчила в університеті. Тобто у мене ці знання з основ порівняльного мовознавства. Це дуже важливо для філолога, я вважаю, — вміти порівнювати, бачити спорідненості і відмінності, дивитися на закономірності за якими формується мова. Це дуже цікаво. Ви не уявляєте який кайф, коли на перших практичних заняттях мої студенти починають підбирати синоніми, для того, щоб точніше передати значення, у них в цей момент буквально очі сяють! Молодь сама не вірить, що у неї виходить не просто передати зміст, а передати зміст з тією самою реакцією, яку ми передбачаємо в автентичному тексті. Тобто студенти можуть хвилин 10-15 одне слово всі разом шукати. Це дуже красиво. Це настільки захоплює, що кожен раз, коли у мене починається предмет «Основи теорії перекладу» і починаються його практичні, я знову і знову закохуюся у своїх студентів.
— Ви знаходите час на переклад і на виступи перед житомирянами?
— Я є практикуючим перекладачем, саме це дає мені право викладати переклад студентам. Співпрацюю з видавництвами «КСД» і «Vivat». З «КСД» маю дуже тривале співробітництво з 2017 року, це переклад детективів Саймона Бекетта про судового антрополога доктора Гантера. Мені подобається ця робота, вона дійсно захоплює. Було навіть онлайн інтерв’ю з Саймоном Бекеттом, брали його ми з письменницею Яриною Вовк. Крутий досвід насправді, наша розмова доступна на ютубі. Для тих, хто хоче прокачати англійську, ми спеціально переклали його тільки субтитрами і там можна почути інтонації самого письменника.
Стосовно зустрічей в Житомирі. Маю непоганий контакт з книгарнею «Є» і досить часто виступаю на їхньому майданчику. Наприклад, на День Святого Валентина ми говорили про вампірів (сміється), звісно це фентезі та метафора токсичних стосунків. Намагались розібратися, чому власне так багато дівчат захоплюються неприємними чоловіками. Цю тему запропонувала я. Також ми робили неодноразові зустрічі по Террі Пратчетту, був вечір, присвячений професору Толкієну, бо сучасному поколінню потрібно знати більше про «Володаря перснів», а не тільки де у нас Мордор і хто у нас орки. Власне, залюбки зустрічаюсь з читачами і розповідаю про літературу і переклад.
У мене також є контакт із Книжковим форумом «Відсіч». Я два роки виступала на ньому як дослідниця фентезі, бо я є співголовою Центру досліджень фентезі при інституті літератури Національної академії наук України. Наш Центр існує з 2015 року і таким чином ми ввели літературу фентезі в академічний дискурс на дуже серйозному рівні. Видаємо монографії, організували 5 Міжнародних наукових конференцій онлайн.
— Де пані Євгенію Канчуру можна буде зустріти на Книжковому форумі «Відсіч» у 2026 році?
На цьогорічному форумі «Відсіч» я модеруватиму панель по фентезі з письменницями Юлією Рудишиною і Леєю Серпневою. Всіх чекаю 20 вересня, в неділю, в закладі «П’яна вишня» о 15.00. До зустрічі!
