– Вітання, пане Степане, шлях від роману «Інфекція» до роману «Пан» тривав понад два десятиліття, адже перший Ваш роман побачив світ ще у 2002 році. Книга «ПАН» про українського мецената Євгена Чикаленка незабаром буде у читачів, тому нині вирішили поговорити з Вами про творчий шлях від першого Вашого роману до найновішого. Чи пригадуєте, що спонукало Вас до написання роману «Інфекція»?
Степан Процюк: Вітаю, пані Євгеніє. Дякую. Я і до цього роману мав дві книжки короткої прози,зокрема, збірку повістей «Шибениця для ніжності», що, незважаючи на свій декаданс, була прихильно зустрінута частиною читачів на початку двотисячних. Крім того, я був, сподіваюся, відомим у літературних колах як поет, учасник тогочасного літгурту «Нова дегенерація».
Що спонукало? Думаю, стійке відчуття, що я не можу не писати, що із писанням мені набагато ліпше, ніж без нього, що у писанні я знайшов свою сокровенну духовну практику.
– Нещодавно роман «Інфекція» було перевидано, невже за ці двадцять років українство не зазнало змін і книга є актуальною?
Степан Процюк: Очевидно, чимало вузлових проблем цього роману не втратили власної актуальності… На жаль.
Коли ми переможемо російського агресора у кровопролитній війні, наступлять справжні зміни, які визрівають уже зараз.
– Пане Степане, Ви є майстром психобіографічної прози: романи про Архипа Тесленка (наймолодшого класика української літератури), Василя Стефаника, Володимира Винниченка, Івана Франка та Григора Тютюнника знайшли свого читача. Це були романи про письменників. Нова Ваша книга — про українського мецената. Чому саме Євген Чикаленко, як Ви обираєте героїв для своїх книг?
Степан Процюк: Він був і меценатом, і землевласником, і українотворцем. Я не обираю героїв – їх обирає життя і його різні знаки та нюанси. Кожен новий роман (про письменників чи мої антитоталітарні романи, чи психологічно-соціальна проза) є розгорнутою відповіддю: «Чому я обираю тих чи інших героїв?».
Про Євгена Чикаленка ми майже нічого не знали. Роман «Пан», що ось-ось появиться друком, побудований на фактах із життя Євгена Чикаленка від народження до смерті. Це і роман про його родину та родинні драми,і про тогочасний український рух і його учасників (багато вже відомих вам людей ви зустрінете у цьому романі). «Пан», сподіваюся, дасть читачеві широку картину громадського та особистого життя не лише Чикаленка, але і життя тогочасної України
– Пане Степане, чи поділяєте Ви думку Євгена Чикаленка: «Легко любити Україну до глибини душі. А ви полюбіть її до глибини власної кишені», і що для Вас означають ці слова?
Степан Процюк: Чикаленко, наприклад, віддавав на видрук газети «Рада» значну частину своїх коштів. Проте, їх завжди не вистачало, передплатників було завжди замало, хоча газета була дуже цікавою. Також він залучав до цього процесу чи не всіх своїх впливових друзів та знайомих заможних українців. Якби не його ( і кількох інших меценатів, про яких йдеться у романі) кошти на розвиток українства, то була би неможливою навіть УНР під орудою Симона Петлюри чи пізніше коротке правління гетьмана Павла Скоропадського.
Гроші істотно допомагали розбудовувати українську ідентичність і національну свідомість. Я цілком підтримую слова Євгена Чикаленка про любов «до глибини кишені». Але і до глибини душі теж!
– Скільки тривала робота над новим романом і які умови потрібні для створення такої книги в наш час?
Степан Процюк: Інтенсивна робота тривала півтора року. Мушу тут пояснити читачам, що працюю лише письменником і живу виключно із літератури. Тому маю можливість для занурення у таку роботу, яка, звісно, забирає багато часу і сил.
Але без повного занурення у матеріал (а я півтора року жив життям Чикаленка), неможлива успішна книжка. Я вже не кажу про літературний талант, бо зараз незрідка беруться писати книжки люди без літературного хисту.
– Чи маєте задум наступного роману ? Про кого, насамперед, хотіли б ще написати?
Степан Процюк: Вже почав писати новий роман. Але робота йде повільно, бо написання кожного роману забирає у мене багато і фізичних, і душевних сил. Це буде роман про Олександра Довженка. У ньому також планую багато приділити уваги страшним 30-им рокам….
– Пане Степане, як на Вашу думку змінився читацький запит українців від 2022-го до 2024-го? Побутує думка, що українці мало читають. Чи згодні Ви з цим?
Степан Процюк: Певною мірою так є. На це багато різних причин, про витоки яких частково йдеться і у романі «Пан» про Євгена Чикаленка, що ось-ось повинен появитися у книгарнях.
З іншого боку, після початку повномасштабної війни зріс попит на українські книжки, зокрема на книжки про наше минуле.
– Як, на Вашу думку, принаймні на рівні окремої області, збільшити читацький попит і що потрібно для популяризації саме української книги, українського письменника?
Степан Процюк: Треба вкладати гроші, час та ентузіазм для такої популяризації. Також є важливим популяризувати саме талановиту сучасну літературу, бо графоманії також більше ніж достатньо.
Я, до речі, днями повернувся з Копенгагену, столиці Данії, де мав зустріч із українцями, які проживають у Копенгагені. Вони дуже хочуть читати цікаві і глибокі українські книжки, бо затужили за рідним словом.
– Пане Степане, Ви започаткували ютуб-канал «Письменник про письменників». Розкажіть, будь ласка, нашим читачам про цей проєкт.
Степан Процюк: Так, у моєму ютуб-каналі «Письменник про письменників» є близько 170 різних відео про життя і творчість багатьох українських та кількох зарубіжних письменників. Це відеорозповіді, можливо, часто дискусійні, із авторським баченням. Мій ютуб-канал має своїх палких шанувальників. У крайні два роки у мене значно зросла кількість чи то шанувальників, чи то «фанів» як ютуб-каналу, так і моїх книжок.
До речі, друзі, хто читає цю розмову, закликав би вас читати мої книжки і підписуватися на мій ютуб-канал! Наперед, як то кажуть, дякую.
– Чи бували Ви в нашому місті раніше?
Степан Процюк: Так. У 2011 році. Була презентація моїх книжок в Житомирському державному університеті імені Івана Франка. Знаю професорів Петра Білоуса, Олену Юрчук (пані Олена чимало писала про мої книжки), Галину Левченко. До речі, вкінці 2022 року в Житомирському університеті була захищена кандидатська дисертація Владислава Мельнійчука про частину моїх романів, зокрема ранніх.
– З ким із відомих постатей української літератури (культури) асоціюється у Вас Житомир?
Степан Процюк: Чимало чудових письменників є вихідцями із Житомирщини. Чимало цікавих письменників живуть на Житомирщині чи у Житомирі. Зокрема і Ви, п. Євгеніє , до них належите. Для мене Житомир – це найперше класик української літератури Валерій Шевчук. Здається, із Житомирщини Євген Пашковський. Також люблю прозу Володимира Даниленка, що теж є за походженням житомирянином.
Світлина: Ярема Проців
Інтерв‘ю: Євгенія Юрченко
