Літератор, видавець, засновник Видавничої майстерні YAR, киянин Ярослав Карпець цієї осені двічі завітав із книжковими новинками на Житомирщину. Мою увагу привернула книга «Феєрія духу», саме її пан Ярослав представив на стенді книжкового марафону «Відсіч» в Житомирі й згодом презентував у місті Коростені на Всеукраїнському літературно-мистецькому святі «Просто на Покрову».
В Коростені ми поговорили про книгу «Феєрія духу» детальніше:
– Пане Ярославе, чому Ви вирішили написати книгу саме про Павла Тичину?
̶ Це довга історія, яка бере свій початок із 2021-го року. Я започаткував проєкт «Тичині-130», саме в 2021-му році видатному генію XX-ого століття виповнилося 130 років із дня народження. Цей проєкт був спрямований на молодіжну аудиторію, його мета ̶ популяризація поетичної творчості яблуневоцвітного митця.
– Як Ви реалізували цей проєкт?
̶ Дуже цікаво. Тоді я працював у журналі «Дніпро» і вів Ютуб-канал. В студії ми записували подкасти з філософами, істориками, журналістами, краєзнавцями, поетами. Всього записали близько 230 інтерв’ю. Отже, на Ютуб-каналі в 2021-му році була створена рубрика «Тичині-130» і в цій рубриці виступили: Сергій Прудивус, на той час це був головний зберігач фондів Павла Григоровича; військовослужбовець ЗСУ і завідувач наукового відділу фондово-експозиційної роботи Дмитро Нестерчук розповів про структуру й композицію поетичної збірки Павла Тичини «Замість сонетів і октав», вплив на тогочасну інтелігенцію, рецепції збірки радянськими й сучасними науковцями, порівняння «Сонячних кларнетів» та «Замість сонетів і октав».
Ще ми робили велике інтерв’ю з екс-директоркою музею Євгенією Слизюк, а ще колишня студентка Фахового коледжу технологій і дизайну КНУТД Єлизавета Тринус розповідала про виставку плакатів «Первоцвіт» на вірші Павла Григоровича. Словом, була пророблена колосальна робота з популяризації творчості митця, вивчені джерела його творчості, а також опрацьовані його щоденникові записи.
– Книга «Феєрія духу», створена на основі щоденника Павла Тичини?
– Саме так. Спогади зі щоденникових записів охоплюють 45 років життя видатного генія української культури. Тичина писав їх із 1919 року по 1967 роки. У цих щоденникових записах є свідчення духовного життя та творчих пошуків автора, непересічні враження від багатьох зустрічей із діячами культури й мистецтва, міркування про матінку-природу й специфіку поетичної творчості.
̶ Цікаво, цей щоденник Павла Тичини є тільки в його музеї, чи є і у відкритих джерелах?
– Так, його можна знайти в Інтернеті. Зі щоденниками своя історія. Лідія Папарук, дружина Тичини, навмисне ці щоденники зіпсувала й покреслила. Вона боялась радянської влади, страшилася, що там буде щось не так і щось не те. А ще Лідія Папарук повикреслювала всі згадки про минулі кохання поета, щоби тільки про неї були згадки та свідчення.
Але слід віддати їй належне, яби не пані Лідія, то музею видатного майстра слова в Києві не було б. Саме вона передала його особисті речі до музею, сприяла створенню музею.
– Я тримаю в руках книгу, вона оформлена в патріотичному стилі. Також у книзі багато ілюстрацій, до кожного розділу є малюнки. Будь ласка, розкажіть детальніше про саме оформлення.
̶ Хоча Тичина дуже різностороння особистість, все ж ми вирішили відобразити його великим патріотом рідної землі, адже саме він написав неофіційний гімн армії УНР «Як упав же він з коня». Цей вірш музичний гурт «Хорея козацька» поклав на музику й створив пісню. Згадаємо його чудовий вірш «Пам’яті тридцяти», який він присвятив пам’яті Героїв Крут. Співачка Марія Бурмака виконує пісню на цей вірш. Тичина писав не тільки патріотичні вірші, ранні його роботи присвячені природі. Музичний гурт «Пиріг і батіг» виконав чудову композицію «Гаї шумлять».
Оформленням обкладинки займалися дизайнери Людмила Коротич і Діана Коваленко. Студентка Діана Коваленко спільно з іншими спудеями Фахового коледжу КНУТД ілюстрували мій роман. Це все відбувалося під керівництвом досвідчених викладачів: Ганни Животовської, Романа Сельського, Костянтина Володіна. На парах викладачі читали студентам уривки з роману, під час створення ілюстрацій юні дизайнери надихалися моїми рядками. Вийшло дуже нестандартно: одні малюнки в традиційному стилі, інші ̶ в мультяшному й анімешному стилях. Студентам сподобалася співпраця, майже всі отримали по примірнику від автора з підписом.
– Тепер поговоримо про наповнення книги, її зміст. Ви опублікували в книзі навіть коментарі з Фейсбуку про Тичину. Чому використали такий прийом?
– На звороті обкладинки написано: «Ви хотіли б дізнатися, що Тичина написав би у FACEBOOK?». Звісно, Тичина в Фейсбуці вже нічого не напише, бо помер у 1967 році, коли Інтернету й не було. Мені хотілося осучаснити митця, надати йому нового звучання. Тож у своїй групі «Книжкові Сили України» вів рубрику #павлотичина. У цій рубриці ставив вірші Павла Тичини різних літ. Були вірші, які гостро обговорювались в мережі, саме ці обговорення, але не всі, лягли в основу декількох прикінцевих розділів про Павла Григоровича. У книжці 15 розділів, до кожного розділу є ілюстрація або ілюстрації. Розділи названі тими мовами, які знав Тичина. Основний акцент у цій книжці зроблено на ранніх роках життя і становленні особисті великого митця. Хоча є й розділи, присвячені рідному селу Павла Тичини часів Другої світової війни, також є занурення в легенду Полуботківських скарбів тощо. Всього не переповідатиму, читайте саму книгу.
– Дякую Вам за інтерв’ю, пане Ярославе. Ваші враження від Коростеня, свята «Просто на Покрову» і побажання майбутнім читачам.
– Коростень – красиве й історичне місто. Ще в студентські часи у літописах читав про древлянську землю, князя Ігоря й княгиню Ольгу. Колись це місто іменувалося Іскоростень. Дуже приємно було побувати в селі Сингаї, звідки родом Василь Юхимович, а ще з тих країв поет Микола Сингаївський. Цікаво тут побувати й відчути княжий дух, енергетику земель Житомирщини. Дякую письменнику Віктору Васильчуку за запрошення.
Всім читачам мого роману бажаю його дочитати, написати відгук і переслати мені. Ми опублікуємо цей відгук на сторінці Видавничої майстерні YAR, в якій ця книга й вийшла. Приємного читання!
