В липні цього року прийшлося по справах побувати в Дніпрі. Такій собі «державі в державі». Тобто в місті, в якому закони України не діють від слова зовсім.
Це може здатися трохи незрозумілим. Адже це одне з найбільших міст в Україні з достатньо розвинутої інфраструктурою. Але невідомо, яким чином відбувався розвиток згаданої інфраструктури, а ось повний правовий нігілізм з першої ж хвилини перебування в Дніпрі просто почав муляти очі.
Я вже не згадую про ігнорування правил дорожнього руху, кілька разів незрозумілих ситуацій з громадським транспортом. В першу чергу я там опинився через журналістські справи. Тому почнемо з цього.
Частина перша. Сумна і нудна про Закон та факти.
Потрібно зробити ремарку, що даний матеріал стосується не фактично самої справи, а того, в який спосіб здійснюється правосуддя в Україні, в даному випадку в Дніпрі.
Тому обставини справи ми приводимо тільки для розуміння повної картини того беззаконня, що відбувається в українських судах та помилково називається українським правосуддям. За міжнародними законами судді могли б самі опинитися на місці підсудних, але це ж не в Україні.
11 липня 2024 року Дніпровський апеляційний суд в складі суддів: Пістун А.О., Іванченко О.Ю., Руденко В.В. розглядав справу на підставі Постанови від 16 квітня 2024 рокуВерховного Суду колегії суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду на рішення того ж самого суду апеляційної інстанції.
Тобто склалася парадоксальна ситуація, коли холопи (тобто громадяни України) скаржаться на неадекватні рішення пана (тобто Дніпровського апеляційного суду), а Верховний суд повертає скаргу на розсуд того ж самого пана, на дії якого й скарга була.
Тобто нібито все по закону, але виглядає дуже дивно з боку логіки та не піддається навіть розумінню з точки зору міжнародного права. Але право та Дніпро речі майже несумісні та менш вивчені, ніж термоядерні реакції в надрах зірок сусідньої галактики.
Так, обставини справи дійсно серйозні. Ще в 2021 році чоловік вступив в конфлікт з цивільною особою. Дійсно при цьому були здійснені вчинки, а саме сталася бійка, які підпадають під дію Кримінального кодексу України. Ці дії кваліфікуються за ст. 296 ч. 3 КК України – хуліганство. Але замість розгляду справи в суді в цивілізований спосіб, почалися традиційні змагання в фазі та кількості зав’язків та знайомих в різних нібито правоохоронних організаціях.
Крім того, що суд незрозуміло яким чином визначав кваліфікацію події, він ще встановив просто космічний розмір для застави – спочатку у 18 мільйонів гривень, а потім зменшив його до 9 мільйонів. Цікаво й те, що обвинувачений під вартою перебуває вже більше трьох років та до цього йому вже була встановлена застава в розмірі трохи більше сотні гривень. Суд не обґрунтував свої дії в частині такої застави, вказавши лише: розмір застави хоча і є значним, але колегія приходить до висновку, що вона не буде непомірною для обвинуваченого. Цікаві доводи чи не так?!
Адвокат сторони захисту Катерина Воронюк так прокоментувала зазначений факт:
«Не піддається логіки застава в розмірі 18 та 9 мільйонів. В моїй практиці такого не було і думаю в практиці інших колег також. Це відверте висміювання суддями самих себе і знущання над Законом. Але тут не йдеться про Закон. Більше 3 років тримання під вартою, скасоване рішення апеляції верховним судом. Злочини, що інкримінуються обвинуваченому по тяжкості покарання є нетяжким та тяжким. Звідки такий розмір застави? Нуль аргументацій. Навіть не проаналізована фінансова спроможність особи, яка утримується під вартою. Та ще, не менш важливо, що Самарським районним судом м.Дніпра була вже встановлена застава в розмірі 50 прожиткових мінімумів громадян, а це трохи більше сотні тисяч гривень, тобто на той момент суд прийшов до висновку про зменшення ризиків та оцінив фінансове становище обвинуваченого.».
В підсумку конфлікт було кваліфіковано слідчими органами та погоджено обвинувальний акт прокурором за ч.2 ст.146 КК України та ч.2 ст.289 КК України. Самарським районним судом м. Дніпропетровська було винесено вирок за ст. 289 ч. 2 КК України та за ст. 146 ч. 2 КК України у виді позбавлення волі на строк 5 років без конфіскації майна. Апеляційна інстанція довго не замислюючись над справою, задовольнила апеляційну скаргу прокурора та призначила покарання сукупно за двома статтями строком на 6 років.
Таким чином бійка між двома чоловіками (хуліганство) перетворилася у викрадання людини та незаконне заволодіння транспортним засобом.
І вже в Верховному суді доводи касаційної скарги захисника про істотне порушення вимог кримінального процесуального закону апеляційним судом були визнані обґрунтованими.
Також Верховний суд в своєму рішенні зазначив: «Виходячи із завдань та загальних засад кримінального провадження, визначениху статтях 2, 7 КПК України, функція апеляційного суду полягає в об`єктивному, неупередженому перегляді вироків та ухвал суду першої інстанції, справедливому вирішенні поданих апеляційних скарг із додержанням усіх вимог чинного законодавства.
Апеляційний суд є останньою інстанцією, яка наділена законодавцем повноваженнями встановлювати фактичні обставини справи, а тому саме цьому суду необхідно здійснювати ретельну перевірку правильності встановлення обставин кримінального провадження за результатами оцінки місцевим судом доказів, наданих як стороною обвинувачення, так і захисту».
Також Верховний суд зазначив, що «під час розгляду справи судом апеляційної інстанції допущено порушення вимог кримінального процесуального закону, яке є істотним, оскільки ставить під сумнів законність і обґрунтованість судового рішення, що у відповідності з вимогами ст. 438 ч. 1 п. 1 КПК України є підставою для скасування такого рішення».
Але на повторному слуханні справи у Дніпровському апеляційному суді 11 липня 2024 року головуюча суддя А.О. Пістун фактично заперечила ці норми закону та рішення Верховного суду.
Частина друга. Вже не така сумна. Про Закони та про те, як їх законно порушувати.
І тут почався цирк! Що роблять судді, коли не хочуть виконувати Закон? Дуркують!
На цьому опис справи ми закінчуємо, тому що сам цей матеріал стосується не фактично самої справи та обставин бійки між чоловіками, а того, в який спосіб судді виконують норми діючого Закону.
Ще тільки заходячи до зали судових засідань стало зрозуміло, що судді вже мають свій власний план дії і не збираються виконувати будь-які вимоги діючого законодавства. На це можна було б дивитися з великим розчуленням, якби це відбувалося на сцені славетного Дніпровського академічного театру опери та балету. Але на жаль, ці дії відбувалися у виконання суддів Дніпровського апеляційного суду.
З самого початку один з суддів-чоловіків просто облаяв адвоката-жінку. Напевно це зовсім нормально для Дніпровського суду, але взагалі неприйнятно в судовому процесі будь-якого суду світу. Після з’ясування всіх прибулих до суду осіб, почався тиск на журналіста. Напевно суддів трохи роздратувала присутність журналіста з відеокамерою, но не маючи в законний спосіб заборонити зйомку, судді переклали цю функцію на охоронців. Це, я як журналіст, можу з впевненістю підтвердити навіть на детекторі брехні, що коли судді віддалялися до нарадчої кімнати, ними була дана команда «фас» для охоронців. Тільки зачинилися двері за суддями до присутнього журналіста підійшли невідомі особи у військовій формі та заборонили проведення зйомки. Більш того, просто знахабнілі особи почали забороняти спілкуватися адвокату зі своїм підзахисним. І це в залі судового засідання Дніпровського апеляційного суду в присутності прокурора, яка робила вигляд, що вона там «просто там», напевно не в ті двері випадково зайшла. Тобто цей злочин відбувався за присутності посадової особи, на яку покладені функції захисту законності та інтересів Держави.
Вся ця подія потрапила на відео, адже вдалося не дати забрати відеокамеру з рук журналіста. Відповідно до цього, одразу було написано заяву до ДРУП ГУНП в Дніпропетровській області за статтею 171 Кримінального кодексу України – «Перешкоджання законній професійній діяльності журналістів».
Крім того, коли під час судового засідання суддів було повідомлено про напад на журналіста, то від одного з суддів присутні почули: «Ну, в нас тут ще й стріляють». Яким чином потрібно розуміти цю ремарку від «правосуддя» взагалі не відомо. Кримінальний кодекс стосовно цього мовчить як риба.
Частина третя. Знов дуже сумна. Адже стосується нападів на журналістів з боку суддів під час судових засідань
Як зазначає Інститут масової інформації
https://imi.org.ua/monitorings/zjomka-v-sudi-dozvolyty-ne-mozhna-zaboronyty-i41131
однією з найпоширеніших тем звернень журналістів на правову гарячу лінію ІМІ є питання знімання на судовому засіданні. На жаль, взаємодія судової влади й журналістів була і є проблемною зоною. ІМІ надсилав заяву до суддівських органів, звертаючи увагу на неприпустимість протиправних обмежень діяльності журналістів у судах.
Щодо зйомки в Кримінальному процесі, то частина шоста статті 27 КПК передбачає:
«6. Кожен, хто присутній в залі судового засідання, може вести стенограму, робити нотатки, використовувати портативні аудіозаписуючі пристрої. Проведення в залі судового засідання фотозйомки, відеозапису, транслювання судового засідання по радіо і телебаченню, а також проведення звукозапису із застосуванням стаціонарної апаратури допускаються на підставі ухвали суду, що приймається з урахуванням думки сторін та можливості проведення таких дій без шкоди для судового розгляду».
До початку судового засідання було надіслано на електрону адресу клопотання щодо присутності та проведення відео зйомки під час судового розгляду. Перед початком засідання суд надав такий дозвіл, тому відео зйомка в залі судового засідання відбувалася відповідно до діючого законодавство України.
На жаль, на практиці судді часом не розуміють або зловживають наданим їм правом, намагаючись приховати від суспільства важливу інформацію в резонансних справах («справи Майдану»; справи, пов’язані з розпорядженням державним або комунальним майном і землею; справи, пов’язані з корупцією або іншими правопорушеннями високопосадовців тощо).
Що робити, якщо, незважаючи на наведені вище норми законів суддя все одно забороняє журналісту фото- і відеознімання в залі судового засідання? Причому це відбувається саме з метою приховати від громадськості ознаки необ’єктивності суду, порушень під час розгляду справи тощо?
Ми не влаштовуємо скандал в цьому випадку, але після завершення засідання журналіст має право здійснити правове реагування на дії судді. По-перше, порушення гласності судового процесу є однією з підстав притягнення судді до дисциплінарної відповідальності, відповідно до статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів». Що й буде зроблено.
Крім того, в даному випадку в діях невідомих осіб у військовій формі є ознаки кримінального правопорушення, передбаченого статтею 171 Кримінального кодексу України«Перешкоджання законній професійній діяльності журналістів». З огляду на те що суддя є посадовою особою судової гілки влади, досудове розслідування його дій, зокрема щодо перешкоджання журналістській діяльності, має проводити Державне бюро розслідувань. Однак до цього потрібно повідомити про правопорушення поліцію за телефоном 102 та написати відповідну заяву, що й було виконано.
Частина остання. Сумні підсумки
Мені, як журналісту неодноразово приходилося відчувати що таке перешкоджання законній професійній діяльності журналіста. Були і напади, і навіть перебування після них в лікувальних закладах і навіть судові рішення щодо нападників. Але коли команду для нападу на журналіста дає суд. То яким чином потрібно реагувати? І чи взагалі варто сподіватися в даному випадку на Закон. Адже Закон не діє…
Автор: Руслан Мороз
