Вечір пам’яті «Золотосвіт життя Галини Кавун (Малин)» пройшов 14 лютого у Житомирському обласному літературному музеї. Згадати теплим словом журналістку, письменницю, перекладачку, літературну «маму» «Мистецької гільдії “Неабищо”» прийшли рідні, колеги, подруги та знайомі.
Вечір розпочався короткою екскурсією життєвими та творчими дорогами Галини Адамівни. Адже її діти передали до фондів комплекс особистих речей мами, серед яких: рукописи, документи, книги, газетні статті, одяг, фотографії, сувенірні та подарункові предмети. Тимчасову експозицію до події зі смаком зробив провідний науковий співробітник музею Микола Весельський.
Зі сльозами на очах розповідала про матусю Оксана Лук’яненко, журналістка газети ВРУ «Голос України».
‒ Мама народилася в день святого Валентна і все життя випромінювала любов. Завжди готова була вислухати, порадити, з розумінням ставилась до всіх людей, які траплялись на її життєвій дорозі. В дитинстві у мене, як тільки мама виходила з дому, було таке відчуття, що температура в квартирі падає десь на десять градусів. Сидиш і холод сковує, поки мама не повернеться, а з нею і тепло. Оце тепло назавжди залишиться зі мною та з тими, хто її знав. Таких людей дуже багато, здавалось, що вона знає пів Житомира ‒ бо йдучи вулицею з усіма вітається, її знають, пізнають, хочуть сказати слово, поділитися останніми новинами, ‒ каже пані Оксана.
‒ Хочу сказати, що маму мою все життя супроводжували книги. Вона навчилась читати в чотири роки, школяркою після уроків готувала для родини обід та йшла на пасовище з коровою та книгою. Перечитала все, що могла знайти в сільській бібліотеці, навіть Шекспіра та Гомера. Дуже любила в дитинстві малювати, хотіла стати художницею. Згодом своє прагнення до творчості перенаправила у слово. Зовсім юною почала писати вірші, пішла працювати в газету «Нове життя», пізніше у «Радянську Житомирщину». Здобула вищу освіту і нонстоп читала. Один із найяскравіших спогадів дитинства – йдемо в бібліотеку, вона візьме собі книжки, я собі, дорогою додому купимо смаколиків, вдома я сідаю біля її ніг, ласуємо і кожен щось своє читає. В часи союзу вона сміялась: «У людей є контакти, як дістати з-під поли ковбасу чи сир, а я знаю, як дістати книжки». У магазині «Знання» для неї продавчині постійно залишали новинки. Книжки у нас переповнювали всю квартиру, не поміщалися в книжкових шафах та на полицях, а стояли стосиками по всіх кутках. Мама ділилась ними, люди приходили до неї за новинками, а потім обговорювали прочитане. Тато, Олексій Дем’янович, іноді сердився, бо мама забагато грошей витрачала на книги. Вона сміялась і відповідала: «Хтось вкладає гроші в банк, а я у книги. Це мої інвестиції». ‒ продовжила Оксана, витираючи сльози.
Також розповіла про важку працю журналіста, як та вечорами писала вдома матеріали та вірші, щоб не втекли, про підтримку молодих літераторів у «Неабищо». Зазначила, що мама втілилась у онучці Софії, дівчинка сама пише та створює захалявні книжечки, пише газету добрих новин.
‒ Мені дуже шкода, що своїй онуці мама вже не зможе допомогти, підтримати оцей майбутній промінчик таланту. Думаю, мама була б дуже щаслива бачити це і читати, слідкувати як слово проростає в дівчинці. ‒ завершила розповідь Оксана Лук’яненко.
Було що згадати Людмилі Натикач, заслуженій журналістці України, яка багато років пропрацювала в редакції з Галиною Кавун, підтримували спілкування згодом. Пані Людмила розповіла про знайомство, практику Галини Іванюхи в «Радянській Житомирщині», яка закінчилась шлюбом з Олексієм Кавуном, говорила про творчий колектив тих років, про будні та свята слова роботи газетярів.
«Галя була буде доброю, любила культуру, вірші, книги. Вона ніколи і нікому не зробила пакості та не сказала поганого слова. Вдень у неї робота, сім’я, діти, а вночі — вірші. Потім вона ще вела «Неабищо», де збирала і навчала молодих поетів. Було в газеті правило: спочатку так робив Михайло Клименко, потім Валентин Грабовський, вони вишукували по районам молодих, підтягували. Вона теж», ‒ поділилась Людмила Натикач.
‒ Галина Адамівна знала, кому що подобається. В редакції були різні газети: обласні, районні, місцеві. Вона їх збирала, а коли до неї зайдеш, обов’язково отримаєш газетну вирізку за своїми інтересами. Наприклад, мій чоловік Микола Володимирович цікавиться Львовом, отже його завжди чекало два-три номери «Високого замку». ‒ пригадала колега по газеті Олена Смольницька.
Тепло згадувала подругу голова Міжнародного братства ім. Юрка Гудзя Марія Рудак. Галина Кавун підтримала її літературні спроби, посприяла вступу до Національної спілки журналістів України, підставила плече у складний час роботи за кордоном.
‒ Мені так було самотньо і боляче в Італії. Телефоную до Галі, вона, незалежно від часу, вислухає мене, просить писати та висилати вірші, головне – передати в Україну, а вона щось придумає. Вийшов складень. Олексій Кавун написав прекрасну статтю в «Голосі України» «Пригоди українок в Італії», а Вероніка (наймолодша дочка), коли починала свій журналістській шлях, написала про мене. Коли потрібно було зберегти пам’ять про письменника Юрка Гудзя, то Галя підказала: «Марічко, треба щоб було Братство Юрка Гудзя. Не треба реєструватися, бо спільноту зареєстровану можуть закрити. Схотіли — дозволили, схотіли – ні, а Братство – це братські відносини між тими, хто любив Юрка. Ідея фестивалю «Липневий янгол» це теж її. ‒ розказувала на вечорі Марія Рудак.
Наталія Кравченко розповіла про Галину Кавун як про маму, адже Вероніка та син пані Наталії були однокласниками, а мами працювали на одному поверсі в різних установах. Тому під час обідньої години жінки могли погомоніти про дітей, підтримати одна одну, коли юнь перебувала по обміну за кордоном, звичайно, обмінювалися книжками.
Гості вечора підготували поезії Галини Малин. Лірично та натхненно їх прочитали Наталія Євченко, яка багато років пропрацювала в музеї, та Євгенія Юрченко, членкиня Національної спілки письменників України, Нпціональної спілки журналістів України, просвітянка.
Вечір гармонійно доповнив відеосюжет передачі з Галиною Кавун та запис виступу Академічної хорової капели «Орея», в репертуарі якої є пісня «Колискова Ісусу – Спи, мій прекрасний», слова Галини Малин, музика Ірини Навоєвої.
Додамо, що захід пройшов у рамках музейного проєкту «Згадаймо друзів». Ідея вечора пам’яті та його проведення належить Людмилі Заліщук, яка завдячує Галині Кавун благословінням у журналістику.
Автор: Людмила Лобачова, фото: Євгенії Юрченко.
