На цю тему ведемо розмову з Нелею Ковалюк, головою Житомирської обласної організації людей з інвалідністю “Молодь. Жінка. Сім’я”. Пані Неля добре відома в області як жінка-лідерка, яка пересувається за допомогою крісла колісного та встигає організовувати безліч активностей, спрямованих на покращення якості життя людей з інвалідністю. Днями вона отримала нагороду — орден Княгині Ольги ІІ ступеня “За вагомий особистий внесок у державне будівництво, розвиток місцевого самоврядування, самовіддане виконання службового обов’язку в умовах воєнного стану, вірність Українському народові”.
— Пані Нелю, як воно, бути жінкою-лідеркою?
— Хочу сказати, що взагалі бути жінкою-лідеркою і людиною з інвалідністю дуже непросто. В нашому суспільстві та склалося, що жінки з інвалідністю найбільш дискриміновані у порівняні з чоловіками з інвалідністю. Війна теж дала свої дуже нехороші наслідки. Першими під час повномасштабного вторгнення руку допомоги протягнули жінки-українки із-за кордону.
— Як не прикро, війна триває. Які проєкти втілені у 2024 році?
— Наразі ГО “Молодь. Жінка. Сім’я.” реалізовує два різні проєкти. Перший завдяки підтримці Українського жіночого фонду “Підтримка жінок–лідерок в ТГ Житомирської області”, а другий від фінського фонду “Абіліс” ”Підвищення потенціалу лідерів громадських організацій осіб з інвалідністю в Житомирській області”.
— Розкажіть детальніше.
— Фінський проєкт ми “народжували” дев’ять місяців, перероблювали, нам повертали. Ми не кидали, бо в рамках гранду донори дають важливу підтримку для діяльності самої організації, це і закупівля обладнання, і стільців, а також заходи. Один з запланованих ми вже провели, це була психологічна підтримка і вона важлива. Психологиня Алла Шовтюк з КЗ “Другий інклюзивно-ресурсний центр” ЖМР провела з нами різні психологічні експерименти. Ми зголошувались на них як діти (посміхається), дуже подобалося. Наприклад, їздили в гідропарк і обіймались з деревами, намагались віддати негатив, проводили медитацію. Я знала, що люди таке роблять, але ніколи не пробувала це сама.
— Як ви на кріслі колісному обіймали дерева? Вийшло?
— Так! (сміється) Хоч не так було просто, я придумала методику — знайшла не дуже грубе дерево і притулилась спиною. Тобто, це теж було щось нове, чому ми вчилися. Потім ми спалювали наші намальовані або прописані негативні думки, готували власні тривожні валізки, вчилися правильно робити дихальні вправи і долати панічні атаки.
— Далі було?
— Спочатку це були проби, я не знала, як воно зайде, а зайшло дуже добре. Зрозуміла, що працювати потрібно більш спокійно, детально, в напрямках, які найбільше сподобалися та підійшли. Наприклад, була вправа з м’ячиками, під час якої учасниці забували про все — і це дуже важливо. Тому ми готові далі практикувати, аби нас підтримували. Я не випадково сказала, що ми писали проєкт дев’ять місяців, по фонду “Абіліс” було заплановано два психологічних тренінги. Поки ніхто грошей не давав, то ми написали ще один грант на “Українській жіночий фонд”, теж з психологічними тренінгами. І так вийшло, що спочатку кошти дав “Український жіночий фонд”, а потім “Абіліс”. Тому ми згрупували написані тренінги, вийшла гарна система.
— Розкажіть про активності від Українського жіночого фонду.
— 29-31 жовтня з лідерами громад їздили під Житомир до табору “Надія” де проводили триденний тренінг. Під час якого започаткували нову справу, яку підтримала Національна асамблея людей з інвалідністю.
— Інтрига…
— Так, ми організували тренінг “Штучний інтелект – альтернатива в діяльності ГООзІ”. Вау! Хтось був з цим знайомий, хтось ні, але за ШІ — майбутнє. Хотілося, щоб нашим лідерам воно стало допомогою у роботі. Знову ж такі, нам зайшло. Почали з того, що ж таке ШІ, де реєструватися, що з цим робити і де використовувати. Тренер, пан Євген, демонстрував матеріал, якій повністю був згенерований ШІ, для нього це було принципово. Ми задали ШІ певні завдання і побачили, як на очах він почав видавати результати. Для всіх був шок, у гарному сенсі. Висновком було одне, що тема потребує подальшого вивчення та закріплення отриманих знань, як для дошкільнят у школі. Тому працюватимемо в цьому напрямку далі, з кожною темою мінімум півдня.
— А ваш особистий результат був від співпраці з ШІ?
— Так, на сайті організації є, подивіться! Продовженням дня стала робота руками — майстер клас з декупажу. Кожен працював з натхненням, бо прикрашені баночки забирали додому. Знаєте, вони всі повиходили такі гарні! Помітила особливу цікавість гостей з громад, хто був вперше. Житомиряни, можливо, вже трохи розбалувані такими майстер-класами (посміхається). Представники громад дуже просили, щоб ми приїхали з такими майстер-класами до них. Так що знову маємо над чим працювати і до кого йти. Разом ми не тільки створюємо красу, але й об’єднуємося, підтримуємо один одного та знаходимо нові сили для руху вперед.
— Скільки було учасників?
— На майстер-класах за списком двадцять три, розраховували на двадцять. Більше брати не можемо, бо першим питанням стає — безпека, а ще тренеру потрібно до кожного підійти, приділити увагу. Зрозуміла, що для ШІ оптимальною кількістю є чоловік п’ятнадцять. Однак так вийшло, що декілька колег приїхало вперше, ми не могли не запропонувати долучитися і їм дуже сподобалося. Учасники були з Пулинської, Романівської, Бердичівської, Житомирської громад. Всі заходи супроводжувалися сурдоперекладом від Людмили Клименко.
Знаєте, що ще скажу, було добре організувати такі спільні виїзди. Дійсно, до того ми з лідерами проводили спільні заходи, майстер-класи, однак ввечері всі роз’їжджалися. Тут були всі разом, спілкувалися весь вечір, гуляли на вулиці — зловили теплі вихідні, одна з учасниць, Галина Безпалюк, встигла прогулятися лісом. Відірватися від дому — це теж є важливим.
— Проблеми є і як ви їх долаєте?
— На жаль, для людей на кріслах колісних в Україні є проблема — нам не має де пройти реабілітацію. Взагалі… Трускавець не підходить, бо недоступний, пагорби. Крим — окупований. Селище Сергіївка Одеської області — небезпечно. Фактично лікуватися нам не має де. Ситуація непроста. Тому ми знайшли для себе альтернативні методи.
Раз на місяць до Житомира приїздить лікарка з Хмельницького, пані Олена. Вона робить різні оздоровчі процедури в тому числі хіджаму або кровопускання. Це робиться одноразовими банками, все стерильно. Її вчителька навчилася цьому на Кавказі. Частина людей з нашої організації дуже вподобали цю процедуру. До нас також приїздив справжній китайській лікар пан Лі Тао. Звичайно, не безкоштовно, кожен платить за себе, але вже можливість отримати різні процедури є дуже важливою. Вирішили збиратися на офісі нашої організації, тут доступно, є укриття, туалет, можливість випити чаю чи кави. Це і форма дозвілля, і одкровення, і оздоровлення. Саме під час подібних зустрічей відбувається згуртування громади, підвищується самооцінка учасників, вони отримують можливість розвивати свої здібності в атмосфері взаємної підтримки, а тепло від спілкування завжди додає настрою.
Розмову вела Людмила Лобачова, фото з сайту організації
