21 липня (1 серпня) 1567 року 2-тисячний загін старости Житомирського замку Романа Сангушка завдав поразки у чотири рази чисельнішому московському війську під загальним командуванням московського воєводи Петра Оболенського-Срібного.
У вересні того ж року Роман Сангушко з 3-тисячним своїм загоном зійшовся у бою проти московського воєводи Осипа Щербатого і його заступника князя Юрія Баратинського, які заручилися підтримкою татарського загону Сеїт-Мурзи. Незважаючи на те, що ті удвічі переважали чисельно, були вщент розбиті, а обидва московські воєводи захоплені в полон.
1569 року Роман Сангушко став брацлавським воєводою. Він брав участь у завершальній частині переговорів, які проходили в Любліні, щодо об’єднання Великого князівства Литовського і Польського королівства. Завершилися 1 серпня 1569 року підписанням Люблінської унії. Роман Сангушко погодився підтримати цю унію тільки за умови, що українська шляхта Волині і Брацлавського воєводства збереже свої привілеї. Коли обговорювалося питання про укладення миру з Московським царством, Роман Сангушко був категорично проти і виступав за продовження війни і відвоювання втрачених територій.
Його рідного брата Дмитра Сангушка, який був старостою Житомирського замку у 1548 – 1552 рр., називали оборонцем Житомира. На честь славних братів назвали одну з вулиць Житомира.
