7-го вересня в Житомирській обласній філармонії імені Святослава Ріхтера відбулася моновистава «Квіти для Елджернона» за мотивами однойменного роману-бестселера американського письменника Деніела Кіза.
Театр-студія «СюрTUK» запросив глядачів у дивовижний світ головного героя вистави Чарлі Гордона — раптово подорослішалої дитини. Спостерігаючи за героєм вистави, глядачі пережили багатогранний емоційний спектр: від радості і до смутку, від напруження до заспокоєння і повного катарсису.
Людині із затримкою розумового розвитку життя дарує шанс. Герой твору, Чарлі Гордон, стає частиною наукового експерименту. Для когось він, можливо, не вартує більше, ніж біла лабораторна миша Елджернон, але сталося так, що Чарлі перевершує очікування психологів-науковців. За невеликий відтинок часу Чарлі Гордон перетворюється із людини розумово відсталої на справжнього генія, у деяких сферах він стає компетентнішим, ніж його колишні вчителі та лікарі, але наслідки експерименту виявилися непередбачуваними…
Вустами Чарлі Гордона автор нагадує нам:
«Розум — одне з найбільших людських обдарувань. Але дуже часто пошуки знання перешкоджають пошукам любові. Це ще одна істина, яку я відкрив для себе зовсім недавно. Я пропоную її вам, як гіпотезу: розум без здатності віддавати й отримувати любов приводить до ментального й морального зриву, до неврозу, й можливо, навіть до психозу. А ще я скажу, що розум, який зосередився на собі як на центрі, що виключає людські взаємини, може привести тільки до насильства й болю.»
На сцені вирували емоції, а глядачі замислювалися над репліками актора: «Я нікому не скажу, що я бачив ніжність в очах у миші… Чому розумна людина обов’язково має бути самотньою?…»
В моноспектаклі роль Чарлі Гордона майстерно зіграв Руслан Мединський.
Про виставу із перших уст для «Житомир Щодня»:
— Вітання, пане Руслане, в кого виникла ідея зробити таку моновиставу?
— «Квіти для Елджернона — це одна із моїх найулюбленіших книг, я прочитав її дуже давно і в мене виникло бажання, чи навіть мрія втілити її у форматі моновистави. Я дуже довго до цього йшов, досить тривалий час я не вважав, що можу зробити це на достатньому рівні, але коли нарешті зрозумів, що можу це зробити, то прийшов до Оксани Науменко ( одна із засновниць та натхненниця театру, – ред.) і запропонував зробити цю виставу у моноформаті. Оксана підтримала мене і от у нас вийшла така вистава, ми вклали туди максимальну кількість енергії та сил. Кожне слово, яке прозвучало на сцені, було продумано детально до останньої інтонації.»
— Що допомогло Вам так вправно перевтілитися у цю роль?
— Щодо перевтілення — дуже складне і дуже круте питання, тому, що я вважаю, що цю роль я прожив, просто прожив! Я вважаю, що актор, який виходить на сцену, повинен переставати бути актором у той момент, коли він там опинився, він має бути персонажем. Я багато вклав у цю роль зі свого власного досвіду, і взагалі, це надзвичайно складна роль, такої ролі я в житті ще не грав і не впевнений, що щось такого рівня зіграю в майбутньому. Мені дуже хотілося показати глядачеві саме різностороннього Чарлі: і його недоумкуватість, і його ріст, і падіння… Маю надію, що все вдалося так, як я то задумав. Хотів зробити все якнайкраще!
— Чого на Вашу думку ми можемо навчитися в Чарлі Гордона?
— У Чарлі Гордона, насамперед, нам потрібно навчитися емпатії, зрозуміти, що ця людина повністю відкрита світу. На жаль, в нашому сучасному світі є дуже багато моментів, які відкидають людей по різних сторонах емоцій та співчуття. Емпатія, бажання побачити людей у кращому світлі притаманні Чарлі Гордону, це дуже складна особистість. Треба зрозуміти, що ми всі люди, і до інших слід ставитися так, як би ми хотіли, щоб ставилися до нас, саме цього вчить нас Чарлі Гордон.
Театри терапевтують і допомагають переосмислити своє значення у цьому світі, й значення культури під час війни зокрема. Культура має значення, згадаймо відому фразу Вінстона Черчеля: «Якщо ми економимо на культурі, то за що ми тоді воюємо?»
Шановні житомиряни, відвідуйте театр, відновлюйте свій ресурс і підтримуйте культуру нашого міста!
