Святослав Васильчук. По некошених травах. Житомир: ФОП Гембарський О.П., 2024 188с.
Наприкінці 2024 року побачила світ книга Святослава Васильчука «По некошених травах». Це четверта поетична збірка в творчому доробку автора, де він залишається вірним не тільки обраній ліричній тематиці, а й життєвому кредо: «Живу Україною, працюю для неї, пишаюся нею».
За своє насичене життя Святослав Карпович сформувався як багатогранна особистість і встиг успішно зарекомендувати себе у багатьох напрямках діяльності. Святослав Васильчук знаний громадський та політичний діяч, заслужений журналіст України, почесний професор Поліського національного університету, більше двадцяти років очолює Житомирське обласне об’єднання ВУТ «Просвіта» ім.Т.Г.Шевченка. Впевнено увійшов він і до світу літератури.
Становлення письменника розпочалося з юних літ, звідки він черпає натхнення: «Потайними стежками / Я в дитинство прийду. / Там, де хата під вишнями, / Там, де пахне отавами, / Стріну матір мою молоду… / То є наша Антонівка / За лісами-болотами. / То є наші прабатьківські / Відправні береги…».
Збірка «По некошеним травам» засвідчує, що творить поет за покликом душі, прагнучи припасти до духовного смаку читачам та докликатися до їх сердець, пройтися разом «по некошених травах» у ритмі настроєвого стану.
За своєю структурою видання поліфонічне, воно увібрало в себе кращі здобутки творчості попередніх років Святослава Васильчука і нові твори. Книга складається із окремих за темами розділів, наведемо деякі, що уповні розкривають глибину таланту письменника: «Знайома й незнана Вкраїна», «Рідна Україна переможе», «Іду по росі», «Пахне вітер, кохана», «Тлумачення (переклади) з інших мов», «Віночок дитячих колисанок».
Основним ключем до книги є пісня, цитата з якої дала назву збірці, привертають увагу й інші, не менш цікаві поезії-пісні. Загалом музичність, втілена у віршах поета приємно вражає, а пісенний камертон сприяє бажанню прочитати книгу до кінця.
Глибоким є історичний блок, в якому автор показує витоки та причини тієї біди, яка знову змушує вмиватися кров’ю Україну. Слід звернути увагу на вже знану читачем історичну поему «Зборів»: «…де в січах битви ув імлі віків / Зійшла зоря Вкраїни історична…». Святослав Васильчук твердо переконаний: «…Якби не Берестечка чорні дні / Не було б Переяславської ради!..».
У своїх поезіях він відверто пише про суть москаля:
«…Брехня, насильство, зрада і обман,
То політичне кредо цих ординців.
Так підло діяв завжди цар-хакан,
Чи то генсек, чи президент-опричник…»
Тексти письменника віддзеркалюють і сьогодення: «Ми встоїм, бо Правда і Бог за нас, / Поб’ємо ми лихого окупанта, / І знову повернемо наш Донбас, / І Південь, Крим: на це нам стане сил, таланту…».
Важливою темою для Святослава Карповича є мова, не потребує коментаря назва поезії «Допоки мова ми народ!», а в ній читаємо: «…Бо мова наша рідна маркер / Всього вкраїнського, і нас. / Без неї ми юрба базарна / Овечий гурт, що пастух пас…/ На вовну й м’ясо окупантам…».
Автор, можна сказати, в наказовий спосіб, підштовхує читача до здійснення вибору на користь націєтворення, відстоювання української самобутності і права України на існування.
Заколихує словом лірика поета, легка до сприймання та наспівування, є справжнім дивом любові. Причому автор не цурається і еротичної складової, наприклад, вишукано оспівавши жіночі принади: «…Дві диньки, запахущі, пишні, / Пухкі, як тісто дріжджове…»
Святослав Васильчук звертається також до пейзажної лірики, пише про рідну землю зі щирою любов’ю та філософськими роздумами про владу часу над людським життям: «… Вереси, вереси, / Дивний розсип краси, / Осінь дзвонить у мідні літаври… / Журавлів голоси / Линуть журно з коси, / Б’ють копитами дні, мов кентаври…».
Прикметною складовою книги є переклади з французької та іспанської мов.
Вдало письменник доповнив народну творчість, «доспівавши» відомі дитячі забавлянки: «Їде, їде пан-пан», «Гойдаша», «Порятована киця», «Налетіли гулі» та інші. Відкриває цей розділ порада автора до молодих батьків: «…Дорожіть дитячим довір’ям: / Це ж бо щастя коротка мить, / Поспішіть бути з ними щасливими…»
Приємною та чистою є мова, якою написано книгу. Святослав Васильчук дозовано вводить слова із забутого словничка українця: притьмом, повідь.
Слід додати, що книга «По некошеним травам» є витвором поліграфічного мистецтва.
Поетичне слово Святослава Васильчука багатогранне та наповнене різними сенсами людського існування: від лірики і патріотизму – до народної творчості для дітей. Вважаю, що книга обов’язково знайде свого читача будь-якого віку, адже «…Вкраїнське слово то наш код!..». Сподіваюся, що автор і надалі писатиме для естетичної насолоди шанувальників української літератури, поповнення репертуару вокальних виконавців та для використання текстів під час патріотично-виховних заходів із молоддю.
Людмила Заліщук, просвітянка, молодша наукова співробітниця Житомирського обласного літературного музею.
