Витинанка — мистецтво вирізувати малюнки з паперу, але у житомирянки Тетяни Улько витинанки стають не тільки картинами, а й вдалими ілюстраціями до книг місцевих авторів. Знайомимося ближче з майстринею народної творчості, держслужбовицею Тетяною Улько.
— Тетяно Анатоліївно, як давно ви почали захоплюватися витинанкою?
Навчаючись у педагогічному інституті, тепер ЖДУ ім.І.Франка, я познайомилася з цим мистецтвом і воно мене захопило. Це був 1993 рік. Навчила мене Галина Ямчинська, заслужена працівниця культури України.
— Вирізувати витинанку досить непросто. Де знаходиться на це час?
Коли виникає бажання щось зробити, якась певна ідея, то всі інші справи відкладаються і я вирізаю. Іноді це буває в період відпусток, лікарняних, що допомагає переключитися. Вирізаються так звані «інтуїтивні» витинанки, коли вирізаєш просто так, як рука поведе, і народжуються цікаві роботи.
— Чи можемо ми поділити творчість Тетяни Улько на «інтуїтивну витинанку», «тематичну витинанку»?
Так, за роки вирізування у мене проявились цілі серії. Наприклад, серія робіт «Люди-квіти», ще є інтуїтивні витинанки, є біблійна тематика, як на мене, там непогані роботи, мені вони подобаються. Зараз працюю над новою серією стосовно Житомира. Думаю, назва буде «Житомир існує», як в альманасі Всеукраїнського літературного фестивалю «Шодуарівська альтанка».
— Повномасштабне вторгнення вплинуло на Вашу творчість? Бо період складний для любої людини, а в житті митця він може по-своєму відображатися.
Вплинув і, можливо, поглибив. До 2022 року у мене був період, коли творчість взагалі не йшла і виникали думки покинути цей вид мистецтва. Але саме в перший рік повномасштабно вторгнення я почала вирізувати інтуїтивні витинанки. Стан, коли хочеться щось зробити, а ти не знаєш що. Не має ідей. Я просто брала в руки папір, малювала якісь лінії, довіряючись руці й ножицям, вирізала певні лінії — так з’являлись малюнки. Потім підбирала кольори і почала робити витинанки багатокольоровими, в декілька шарів. Вони мені іноді нагадують мандали, які останнім часом набули популярності. Таким чином я відволікалась і намагалась сама себе витягнути з депресивного стану.
— Ваші витинанки стали ілюстраціями до книг житомирського письменника Вадима Жалюка.
Це була ідея Вадима — зробити фото витинанок і подати їх у книжки. Розпочалося все з нашого першого спільного творчого вечора 26 вересня 2023 року, в день народження Вадима. Того дня в Гончаренко центрі відбулась виставка моїх витинанок, а Вадим представляв свою творчість. Десь через тижня два він мені зателефонував із проханням надіслати фото витинанок, щоб використати їх в якості ілюстрацій. Чесно кажучи, я навіть не уявляла собі які з них можуть підійти до книг Вадима, бо його твори знаю досить добре. Мене вразили відібрані роботи, а ще більше отриманий результат. Оскільки вони якось лягли і на душу, і в книжки. Сподобалося. Зараз він теж мене агітує на третю спільну книжку (сміється). Це все в процесі, але поки зберігаємо тишу.
— Нещодавно Вадим Жалюк представляв свою книгу «ГАГА», яка вдало ілюстрована світлинами Ваших витинанок.
Книга «ГАГА» є другою спільною роботою з Вадимом, вийшла вона за підтримки обласної програми соціально-значущої літератури. На обкладинці збірки жінка-балерина, витинанка з старої серії «Люди-квіти». Після декількох виставок робота подарована у приватну колекцію, бо я роботи створюю і дарую, потім знову роблю. Є такі роботи, які я не повторюю. З витинанок у книжці у мене є «Проліски», одразу за однойменним оповіданням, та «Пам’ять Чорнобиля. Обпалені війною». Це з чорнобильського диптиху «Пам’ять Чорнобиля», він виготовлений у 2002 році. Складається з двох витинанок «Чорнобильська мадонна» та «Пам’ять Чорнобиля». Коли я їх вирізала, навіть думки не було про назву, не було асоціації, щоб її скерувати до Чорнобильської трагедії. Питання назви постало пізніше, здається я готувалася до якоїсь виставки, треба було підписати роботи. Мабуть так співпало, були квітневі події, народились назви. Придивіться, в роботах зображення людини наче випалене наполовину — мертве і водночас продовжує боротися, намагається жити далі, в нових обставинах. Книжка Вадима «ВЧ. До запитання», яка теж ілюстрована моїми роботами, має більш військову тематику, побачила світ під час повномасштабної війни. І мені прийшла думка: «Обпалені війною». Я побачила якійсь переклик у подіях Чорнобильської трагедії, з героями, які захищали нас від атомного жаху, і наш час, коли герої захищають Україну від чуми зі Сходу.
— Знаю, що Ви створили сову — емблему Всеукраїнського літературного фестивалю «Шодуарівська альтанка».
О, це цікава історія! Я хотіла зробити ангела і малювала ангела. Зразу скажу, що малювати я не вмію (сміється). В чому чарівність створення витинанки? Ти складаєш навпіл аркуш паперу, одну сторону малюєш, а коли розкриваєш, то ти ніколи не знаєш, що воно буде. Коли я вирізала цього ангела і його розкрила, то побачила — ангела-сову! Зразу зрозуміла, кому вона піде.
— Чи плануєте до своїх витинанок писати поезії чи прозу? Бо Тетяна Улько закохана і у слово.
Є у мене один намір зробити дещо, але поки що я розмірковую над цим питанням. Хай буде поки втаємничене.
— Чи маєте учнів? Крім тих юних дарувань, яким ви проводите майстер-класи?
Маю подругу Тетяну, яку навчила витинанці. Вона зробила декілька робіт і одну з них подарувала мені. Загалом мало хто цікавиться і не у всіх вистачає терпіння вирізати, бо це дійсно кропітка праця, яка вимагає зосередженості.
— Ми розмовляємо під час фестивалю «Шодуарівська альтанка». Скільки раз ви тут виставлялись?
Вперше це був 2025 рік і сьогодні, на обох проводила майстер-класи. Сподіваюся, виставлятися на цьому фестивалі стане для мене гарною традицією.
