Осінніми вечорами мала нагоду прочитати першу книгу талановитої житомирянки Вікторії Краснопір. «Без тебе я не воскресну» — назва збірки поезій, есеїв та образків, яка нещодавно вийшла друком в Житомирі, авторка називає її «своїм літературним первістком», а я назву «першою ластівкою», з побажанням наступних книг, кожного разу з іще сильнішими сторінками-крилами.
Пані Вікторія працює у соціальній сфері, писати розпочала близько трьох років тому, але вже встигла стати переможницею в номінації «Проза» Літературного марафону «Відсіч-2023», три есе із творчого доробку Вікторії Краснопір можна прочитати в літературному альманасі «Відсіч».
Можливо, саме постійна робота з людьми і для людей сприяє тому, що творчість пані Вікторії для широкого кола читачів, це твори про людей, для людей, тут оптимізм, людяність, емпатія переплетені із сумом, болем, але попри все, з надією на світле майбуття.
Книга складається з чотирьох розділів, чомусь почала читати із заключного «Сміятись можна», адже маємо тепер потребу у дотепному, м’якому гумористичному слові, яке здатне лікувати душу. «Шубині науки» — слід перечитати всім, особливо жінкам, в чиєму гардеробі є речі «з характером». Якщо вчитатися уважно, заглибитися в метафори, то розуміємо, що не зовсім про шубу тут пише авторка!
«Попрошу без ярликів» — це буде зрозуміле тільки дівчатам і не тільки з «собеза». Тут і далі буду послуговуватися колоритними авторськими «фішками». Мова творів жива, подекуди й не зовсім літературна, просто не рафінована, от і все, думаю, що це навмисний задум авторки.
Хто хоче зануритися у 80-ті, то вам також слід прочитати цю книгу, про таке собі щастя вісімдесятих минулого століття тут доволі яскраво написано, сторінок і назви не вказую, шукайте, дорогі читачі! Побувала я разом з авторкою цієї книги і в літньому дитячому таборі, і навіть у шкільному хорі. Про хор — історія окрема й дуже повчальна, саме до дня працівників освіти.
«Кожна людина має свій, лише їй притаманний талант, лише свої здібності, які не позичиш та не підробиш», — один із меседжів, які доносить Вікторія Краснопір своєму читачеві, ця думка відгукується, проростає.
На вцілілій скатертині часу пише Вікторія Краснопір свої записки, тематично поєднує вірші й прозу. Кожен читач неодмінно знайде щось своє в цій невеликій за обсягом, проте духовно об’ємній книзі. І не сумнівайтеся, адже любов завжди перемагає, свідчення цьому є в есе «Любов як сила» —один із творів, який хочеться виокремити, тим паче, що написано з використанням реальних подій нашого сьогодення.
У кожного є своя Голгофа і свій шлях до щастя, але кожна наша зупинка може стати зупинкою щастя переконана літературна героїня Вікторії Краснопір.
«Діти воєнної пори. Негаласливі, сконцентровані зайченята із сухими очима», — пише пані Вікторія, і це наша реальність, наші діти. Читаю книгу і думаю, що, напевно, в нас у всіх тепер вмонтовано «функцію вижити».
Книга Вікторії Краснопір — своєрідний щоденник, більшість образків, есе та віршів, написані на основі реальних подій. Дещо так і лишилося, як сторінка із нотатника, наприклад образок «З виставки картин Юрія Нагулка».
Щодо теми картин, то варто звернути увагу на роботи Ольги Федорчук, яка створила чудові ілюстрації до книги «Без тебе я не воскресну» за мотивами творів Вікторії Краснопір. На палітурці спочатку бачимо вишневий цвіт, а потім і плоди. Так і слово, й книги. Спочатку вони оживають рукописами на папері.
Вірші пані Вікторії наповнені болем за Батьківщину, мотивами-оберегами міст, мови, національних маркерів українства.
Поетеса родом із Запоріжжя, тому й пише вірш-прохання:
Забинтуйте моє Запоріжжя.
Турнікет накладіть на Соборний.
Кожен вибух мов серце ріже,
Задихаюся димом чорним.
Пише пані Вікторія й про знищення ворогом українських книг, утиски української мови:
Щоб спалити українське слово.
Щоб не колотив у груди дзвін.
Знову вони цілять в тебе, мово.
Чорні аркуші птахами між руїн.
Читаю книгу-первістка, народжену восени, а так зримо постає абрикоса, яка затуляє людей своїми гілками, квітами, плодами від смертоносної ракетної небезпеки, пахне абрикосами й теплим літом осіннього дощового вечора, а це значить, що вміє авторка книги доторкнутися своїм словом до читача, подарувати справжні емоції задуми, суму, сміху, любови, затишку.
Читачі книги «Без тебе я не воскресну» знатимуть, що «кожна наша життєва зупинка може бути зупинкою щастя», і найголовніше — любов завжди перемагає.
