Мало хто знає, але футбол для Житомира це дуже тривала і славетна історія. Сьогоднішні перемоги нашого житомирького «Полісся» це данина футбольній історії міста. Вона бере початок з часу німецької окупації.
З початком німецько-нацистської окупації у Житомирі встановлювався так званий «новий порядок» згідно з планом «Ост». Поряд з репресивними заходами щодо єврейського населення, створювалася красива картинка через проведення футбольних поєдинків між місцевими спортсменами і німецькими солдатами. 17 серпня 1941 року у Житомирі в присутності 500 уболівальників відбувся перший футбольний матч між місцевою командою «Тризуб» і командою німецької військової частини, яка була на той час розміщена у нашому місті. Німецькі футболісти перемогли з рахунком 6:1. Пояснити такий рахунок можна тим, що у нашій, швидко зібраній команді, не було професійних футболістів.
24 серпня 1941 року у Житомирі відбувся у присутності однієї тисячі вболівальників уже другий футбольний матч між місцевою командою «Тризуб» і німецькою «Вермахт». Газета «Українське слово» писала, що «присутні на стадіоні глядачі зустріли бурхливою овацією появу футболістів, а тренер житомирян Л. Пінтов вручив німецьким гравцям букет квітів. Перипетії матчу знімав на кінокамеру представник німецької кінохроніки, бо такі зустрічі мають історико-політичне значення» . Результат матчу – 3:2 на користь німецької команди.
Ми розуміємо, що німецька сторона організовувала такі спортивні змагання з пропагандистською метою, створюючи ілюзію доброго ставлення до місцевого населення. Тобто мова йде про лицемірство німецької окупаційної влади.
Справжня її підла сутність проявилася 30 серпня 1941 року, коли у Житомирі сталося резонансне вбивство: Степан Козій, який був німецьким агентом, здійснив замах на членів Проводу ОУН(М) Миколу Орестовича Сціборського і Омеляна Сеника-Грибівського. Окупанти підкинули версію, що це вбивство мельниківців здійснили бандерівці. Мета окупантів – зіштовхнути між собою представників двох крил ОУН. Німецька сторона не захотіла проводити розслідування, не захотіла показати тіло Степана Козія, якого одразу після здійсненого замаху убив німецький солдат, котрий «випадково» був неподалік.
31 серпня знову зустрілися команди «Тризуб» і «Вермахт». Тепер рахунок був нічийний 3:3. За матчем спостерігало близько однієї тисячі глядачів. Судив цей матч, як і два попередні, Л. Пінтов (3 червня 1944 року його було засуджено до розстрілу, як пояснювала радянська сторона, за зв’язки з українськими націоналістами).
Був ще один, останній футбольний матч – тепер між житомирською командою «Січ» і командою від німецької польової книгарні. У цьому спортивному протистоянні 5 жовтня 1941 року житомирці перемогли з рахунком 4:0. Відомі імена частини житомирських футболістів, які тоді грали: А. Бестужев (воротар), Ю.Задворний, Й. Талько, А. Перегуда, Маниренко, Блінц, Сценковський. Судив матч Козлов.
У Житомирі цими поєдинками і вичерпується перелік спортивних протистоянь між місцевим людьми і окупантами. Значно активнішим і довготривалішим було спортивне життя в Одесі і Львові. Поки що тривав так званий «медовий місяць» у стосунках між німецькою окупаційною владою і місцевим слов’янським населенням. Але він швидко закінчився. Уже з початку 1942 року А. Бестужев організував і очолив підпільну групу. Того ж 1942 року гестапівці його арештували і стратили. Це ще більшою мірою спонукало українське населення до активного руху опору окупантам.
