У Житомирі продовжують згадувати і плекати ім’я Василя Земляка (Вацлава Вацика/Вацека), письменника, журналіста, кіносценариста, лавреата Шевченківської премії (1978, посмертно), який, наче турботливий садівник, посадив плідний сад своєї творчості у благодатний ґрунт душі українського народу.
Центральна міська бібліотека імені Василя Земляка з 1983 року носить ім’я майстра барокової (химерної) прози, а працівники книгозбірні невтомно зберігають, аналізують, осмислюють і передають майбутнім поколінням його творчі здобутки.
Знаковою подією в культурному поступі Житомирщини є визначення та урочисте нагородження лавреатів Обласної літературної премії імені Василя Земляка, яке за усталеною традицією проходить у день народження Вацлава Вацека, 23 квітня, в ошатних залах бібліотеки. У 2026 році цю високу відзнаку отримав письменник Василь Головецький за вагомі творчі здобутки в українській літературі, зокрема за збірки «Маркіянові яблука» і «Душа оглянулась», та колектив Центральної міської бібліотеки імені Василя Земляка «за популяризацію творчості письменника, активну просвітницьку і волонтерську діяльність».
Розмову про передумови і напрямки активного розквіту творчого саду письменника на базі Центральної міської бібліотека імені Василя Земляка, який нині став справжнім простором живої культури і пам’яті майстра слова, веду з директоркою установи Ларисою Петрівною Харчук.
– Ларисо Петрівно, скільки років ви віддаєте своїх сил і праці Центральній міській бібліотеці імені Василя Земляка?
– Я прийшла сюди в 2014 році і вже 12 років працюю в Комунальному закладі «Міські публічні бібліотеки» Житомирської міської ради, зокрема, в Центральній міській бібліотеці імені Василя Земляка, яка є центральним офісом і методичним центром усіх міських бібліотек Житомирської міської ради.
– Якою була Центральна міська бібліотека імені Василя Земляка на момент Вашого приходу ?
– У 2014 році це був пострадянський, а подекуди і радянський простір. Уже тоді в Україні були різні інновації, багато культурних індустрій працювало на повну, реалізовувалась велика кількість гарних культурних проєктів, а тут панувала «совдепія», це слово вдало відповідає тому духу. Це була книгозбірня з великою кількістю російськомовної літератури. На сьогоднішній день багато що списано, але ми зафіксували ту цифру: у нас зберігалося до 80%, російськомовних видань! І велика кількість заходів і проєктів тоді робилися ще за старими канонами.
– Ми говоримо про старі канони, однак живемо в ХХІ столітті й дихаємо ним на повну. Як зараз змінюється бібліотека у фокусі збереження пам’яті Василя Земляка?
– Нам було дуже цінно, коли ми почали трансформацію бібліотечної мережі. Прийшовши в бібліотеку, я певний час придивлялася до дівчат і до процесів, бо є бібліотечні процеси. Знову ж таки, є збереження тих складових, які ми маємо законодавчо захистити від руйнації. Приглядаючись з усвідомленням необхідності змін, зрозуміла, що основним фундаментом і гарною складовою, на чому можна робити якісні зрушення і залишити бібліотеку, є краєзнавство та збереження культурної спадщини. Це те, за чим читач-житомирянин може прийти в книгозбірню, й одночасно те, що може бути цінним для нас. Це – бренд Василя Земляка.
Сьогодні чуємо, як по місту говорять: «Бібліотека Земляка». Ми знаємо, що Василь Земляк це псевдонім Вацлава Вацека – нашого журналіста, письменника, автора «Лебединої зграї», сценариста культового фільму «Вавилон ХХ», лавреата Шевченківської премії. Про його постать треба говорити окремо[3], але зупиняючись на тому, що на сьогоднішній день бібліотека носить ім’я Василя Земляка, ми зрозуміли, що на цьому можна робити гарну ставку. Вносячи зміни в бібліотечну сферу і в цей культурний заклад, ми зупинилися на збережені даного бренду. Не дивлячись на те, що Вацлав Вацек працював у газеті «Радянська Житомирщина» і тут є радянське минуле, але воно було достатньо прогресивне і цікаве, тому що були його культові книга і фільм, на яких формувався інший світогляд. Письменник показував у реаліях Радянського Союзу, як можна висвітлити по-іншому постать людини, силу її духу, спроможність та гідність. І в принципі ті цінності й гасла, які він підіймав, є дуже значущими й у наш час. Ми зрозуміли, що вони є дуже важливою складовою, яку варто залишити.
Потім, як зберегли бренд Василя Земляка, ми пішли в проєкт «Земляк і земляки», де підтягнули культурну спадщину нашого Житомирського краю, відпрацювали, передивилися і зробили аналіз всієї тієї інформації, яка в нас є (книг, періодичних видань і здобутків напрацьованих бібліотекарями та методистами). Зрозуміли, що можемо достойно висвітлювати творчість наших видатних земляків і краєзнавців. Такими потужними постатями в проєкті стали почесні житомиряни краєзнавець Георгій Мокрицький і народний художник України Микола Максименко, яких вже з нами немає. Та разом із тим, є ті видатні земляки, які нині живуть, працюють і багато висвітлюють у своїй творчості історичних реалій буремного українського сьогодення. Пишуть про те, що потрібне тепер, про що мають знати діти і молодь, на чому можна будувати бібліотечну роботу, власне, і те, що буде в перспективі дуже цінним. Бо якщо бібліотекарі сьогодні не збережуть напрацювання талановитих краян, не опрацюють, не дослідять і не систематизують надбання, то й наша робота помножиться на нуль.
Тобто ми говоримо: про розуміння постаті Василя Земляка і його творчого доробку, про роботу з проєктом «Земляк і земляки» і власне про всі ті проєкти, які можуть виходити зі збереження нематеріальної культурної спадщини Василя Земляка.
– Якщо ми говоримо про збереження і дослідження нематеріальної культурної спадщини Василя Земляка, хто цим займається у Вашій команді?
– Цим напрямком займається Валентина Забродська, вона є заслуженою журналісткою України та музейницею. У бібліотеці ми років зо два готувалися до 100-річчя Василя Земляка, яке відзначали 2023 року. Побачили, що в нас є бажання, але ресурсу не вистачає, тому запросили Валентину Володимирівну в команду. Так нам вдалося створити інтерактивний музейний простір Василя Земляка «Земляк OPEN».
У музейній колекції простору є предмети епохи і часів, коли безпосередньо жив і творив Василь Земляк, а це 40-70-ті роки ХХ століття. Серед речей є ті, які я пам’ятаю бо серед них виросла (посміхається). Наша колекція розкриває побут житомирян того часу. Серед цікавих експонатів назву журналістські чоботи, в яких кореспонденти їздили по районах області, пишучи репортажі, а також плащ, фотоапарат, дисковий телефон. Нашим читачам, а особливо дітям, старожитності дуже подобаються! Маємо друкарську машинку, тому юнь може подивитися і зрозуміти, як колись працювали письменники. Малечі цікаво доторкнутися до історії старих предметів, бо у нас можна побачити все те, що тепер трансформувалося в мобільні телефони.
– Як ви створювали інтерактивний музейний простір Василя Земляка «Земляк OPEN»?
– Спочатку запросили Валентину Забродську. Далі почали наповнювати куточок експонатами. Багато читачів приносили речі батьків-житомирян, наші працівники теж отримали завдання – принести щось цікаве. Мобілізували всіх! Нині кількість експонатів складає близько 500 одиниць. Валентина Володимирівна веде перелік, хто і що приносив, для збереження інформації на майбутнє. Оскільки вона була музейником, для нас це дуже спрацювало у формуванні такого простору і мобілізації наших сил з його оснащення.
Проте музей сам по собі не вирішує питання. У нас була задача зробити його інтерактивним, щоб відвідувач міг посидіти у кріслі письменника чи за письменницьким столом, побачити і відчути атмосферу тих років. Ми були приємно здивовані, що зробили цікаво, особливо для молоді, не дивлячись на те, що зібрали старожитності 50-70-их років минулого століття. Вони викликають жвавий інтерес, бо сучасна юнь вже не пам’ятає старі предмети побуту й інтер’єру.
Ми маємо дуже крутий експонат – справжню гойдалку. Вона така, як описується в «Лебединій зграї», але в Житомирі про неї вже склалася своя легенда: «Якщо будь-хто неодружений на ній посидить, то обов’язково стає на рушничок щастя». Одночасно Вавилонська гойдалка у нас символізує минуле і майбутнє, ділячи бібліотечний простір на минулі й майбутні роки. Знову ж таки, тут і формати, коли ми з минулого, з часів Василя Земляка, переходимо в майбутнє, і рефлексуємо, аналізуємо весь набутий нами досвід.
Музейний простір «Земляк OPEN» і проєкт «Земляк і земляки» створені нами для того, щоб згадувати і зберігати пам’ять про всіх наших житомирян-лавреатів Обласної літературної премії імені Василя Земляка.
– Які цікаві події нині відбуваються у просторі «Земляк OPEN»?
– У нас до повномасштабної війни і до ковіду була дуже гарна традиція – з учасниками «Університету людей поважного віку» ми кожної середи робили «Щотижневі діалоги». Навіть не потрібно було анонсувати читачам про це, вони знали: щосереди буде цікава зустріч із краєзнавцем Георгієм Павловичем Мокрицьким. Саме тоді ми побачили, що краєзнавство цікавить людей.
Після 2022 року ми зберегли цю традицію. Нині у нас відбуваються цікаві зустрічі, вручення літературних премій, літературні читання, щомісяця запрошуємо в гості лавреата премії імені Василя Земляка. В нас уже були: голова Житомирської обласної організації Національної спілки письменників України Світлана Штатська (Гресь), голова комітету з присудження літературної премії імені Василя Земляка Григорій Цимбалюк та понад 20 лавреатів даної премії, серед них Михайло Пасічник, Людмила Крикливець, Марія Зіновчук, Петро Кухарчук, Валерій Хмелівський, Ольга Бортнікова…
Крім того, ми влаштовуємо екскурсії музейним простором «Земляк OPEN». У нас є інтерактивна вікторина за книгою «Лебедина зграя», хоча твір непростий і філософський, але ми вдало адаптували його під дітей і підлітків. У нас є відеопрезентації «InstaStories Василя Земляка» та «Онлайн музей Василя Земляка», відеоролик «Я поведу вас у вічність», лепбук «Співець рідної сторони». Наприклад, «InstaStories Василя Земляка» розповідає про те, якби Василь Земляк був нашим сучасником, то як він виглядав би, поводив себе, як звучали б його крилаті цитати. До 100 річного ювілею письменника ми отримали унікальні кінохроніки 70-х років, де в кадрі є Василь Земляк. Це його єдині збережені телезйомки! Їх віднайшов у Центральному державному аудіовізуальному та електронному архіві України краєзнавець Сергій Бовкун. А ще в нас є інтерактивна Вавилонська гойдалка і меморіальна дошка на фасаді будинку!
Ми намагалися зробити так, щоб наша бібліотека була наповнена сенсами і ці сенси були в кожному куточку книгозбірні. Мене дуже тішить, що ми відчуваємо ауру цієї непересічної особистості, ім’ям якої названі, що не тільки Центральна міська бібліотека імені Василя Земляка стала певним наративом, а ми маємо невидиму підтримку Вацлава Вацека. У нас з успіхом реалізуються проєкти, нас відвідують дуже багато людей, на наших заходах особлива атмосфера, ми постійно організовуємо зустрічі з письменниками і говоримо про постать Василя Земляка.
Всі відмічають, що Центральна міська бібліотека імені Василя Земляка не просто книгозбірня… На початку розмови я говорила, що коли прийшла сюди, то це була звичайна бібліотека. Сьогодні ми кажемо, що на платформі книги і популяризуючи книги, ми робимо сучасні просвітницькі гарні культурні креативні заходи, які цікаві будь-якій категорії житомирян. Ми врахували інтереси всіх містян: від маленьких дітей табору «Книголюбів», куди черга охочих стоїть, закінчуючи людьми поважного віку, які живуть нашою бібліотекою, бо ми прогресивні! Маємо згадувані вже Вавилонську гойдалку, музейний простір «Земляк OPEN», танці в клубі «Ретро», співи у колективі «Зорецвіт», кухню-хаб, курси комп’ютерної грамотності, дитячий табір «Книголюбів», плетемо маскувальні сітки, збираємо допомогу для Збройних Сил України і поранених у Житомирському шпиталі, підтримуємо внутрішньо переміщених осіб та одночасно зберігаємо нематеріальну культурну спадщину в усіх її проявах.
– Чи підтримуєте в бібліотеці зв’язок з чеською громадою? Відомо, що Василь Земляк мав і чеське коріння.
– Так, він мав і чеське коріння. Ім’я письменника чеською пишеться – Вацлав Вацик, українською – Василь Вацек, а «Земляк» є його псевдонімом.
Ми гарно запартнерилися з Громадською організацією «Житомирська спілка волинських чехів» та з її очільницею Людмилою Чижевською. У нас діє осередок цієї спільноти, щотижня вони збираються, співають і виступають чеською мовою. Члени організації передали в музей унікальні експонати: дерев’яну колиску-люльку для немовлят, чеський посуд кінця ХІХ століття, стародруки чеською мовою, сервант і старовинну дубову шафу. Це скарби, які чехи-переселенці, переїжджаючи на Волинь понад 100 років тому, привезли з собою. Нині ці старожитності є справжньою окрасою нашого музейного простору.
Ми декларуємо себе як: «Бібліотека – третє місце», відповідно до теорії «Трьох місць», де першим місцем є наша родина, другим – наша робота, а третім – куди ми приходимо відпочивати, розвиватися і де нам цікаво. У бібліотеці створена «Кухня-хаб». Я думаю, що до нас ще прийдуть чехи і приготують свою національну страву, якою любили смакувати в родині Вацлава Вацека. Дослідження на цю тему проводили наші бібліотекарі.
До 100-річчя Василя Земляка разом із чехами ми садили біля книгозбірні дерева. Також до ювілею проводили конкурс відеоробіт, перемогу здобула Вікторія Ашихіна, студентка Житомирського фахового коледжу культури і мистецтв імені Івана Огієнка, яка зняла фільм про ювіляра «Тінь на папері». Стрічку презентували на урочистостях, а передивитися її можна на нашому сайті[4].
Василь Земляк сам по собі дуже потужний і вельми непростий, він цікавий як людина і цікавою є його творчість, яку потрібно досліджувати. З колективом ми почали працювати над інформаційним проєктом «Сузір’я Земляка», залишимо поки деталі в таємниці, бо зараз шукаємо грант для реалізації задуманого.
– Ви згадували проєкт «Земляк і земляки».
– Так, я розповідала вище, що потужним краєзнавчим напрямком бібліотеки є проєкт «Земляк і Земляки». Ми виділили у ньому три знакових постаті: зі сфери літератури Василя Земляка, зі сфери живопису Миколу Максименка, зі сфери краєзнавства Георгія Мокрицького, який на той час був живий і ми прокладали таку стежечку з минулого в майбутнє.
Але «Земляк і земляки» дуже перегукується із врученням обласної літературної премії імені Василя Земляка, бо в проєкт ми вливаємо всіх наших потужних краян, які творять сьогодні на Житомирщині. І назва така «Земляк і земляки» дивіться, як цікаво обігрується з позиції філології – «Земляк» є власною назвою й одночасно загальною для всієї творчої спільноти, яка нині генерує культурну силу Житомирщини. Тому воно таке співвідносне, «Земляк і земляки», бо всі оригінальні речі насправді дуже прості. До краєзнавця з художником приєднується постать письменника Василя Земляка, яка дає поштовх літераторам творити.
– Переходимо до розмови про Обласну літературну премію імені Василя Земляка і принагідно дозвольте привітати Вас і колектив бібліотеки з цією почесною відзнакою. Це була перша нагорода у скарбниці книгозбірні?
– Так, але стала гарним почином! Це для нас було дуже неочікувано і приємно (посміхається). Взагалі ініціаторами премії є Житомирська обласна організація Національної спілки письменників України та родина фермерів Колосівських. Щороку 23 квітня, в день народження Василя Земляка, на майданчику бібліотеки урочисто оголошують лавреатів цієї премії. Визначає переможців комісія Житомирської обласної організації НСПУ, головою комітету якої є письменник Григорій Цимбалюк. У бібліотеці не знають, хто буде лавреатами! Ми активно долучаємося до вручення: організовуємо урочисті презентації, запрошуємо попередніх лавреатів на церемонію нагородження, популяризуємо постаті і зберігаємо їхню спадщину. Цього року було почесно і втішно, що поруч із письменником Василем Головецьким колектив Центральної міської бібліотеки імені Василя Земляка був відзначений даною премією: «За популяризацію творчості письменника та волонтерську діяльність».
Дійсно, ми зберігаємо спадщину Василя Земляка і проводимо в цьому напрямку багато роботи. Зокрема, про кожного лавреата ми маємо потужний проморолик, презентуємо їхні твори, йдемо в школи, в спільноти, на базі нашої бібліотеки організовуємо різні заходи.
Після «легкої руки Василя Земляка» цього року ми також отримали відзнаку «Сила вдячності». Це спеціальна нагорода від Координаційного центру з психічного здоров’я Кабінету Міністрів України, яка вручається в межах Всеукраїнської програми ментального здоров’я «Ти як?» за ініціативи першої леді України Олени Зеленської.
– На завершення нашої розмови, що Ви побажали б молоді?
– У Василя Земляка є багато гарних філософських висловів. Серед них – один, де письменник порівнює людей з лебединою зграєю: «…В людей, як і в птахів, вина ключового поволі поширюється на всіх у ключі, на всіх, хто має крила й годен у важку годину розсікати повітря для інших, для слабших, пильнуючи підступну просторінь у тумані чи смерть на вершині ночі…».
Власне в чому сила лебединої зграї? В єдності та у відчутті цього спільного пориву, поштовху крила і простору поруч. Я б хотіла, щоб кожен із нас, читав такі цитати і знаходив у творах фрази, які можуть зачепити і стати знаковими. Тому що це дає людині сили переосмислювати свою історію, щоб не допускати помилок і рухатися ефективно вперед. Тут мова йде саме про нашу ефективність і про наше спільне плече, бо ми насправді схожі на лебедину зграю.
