5 вересня у Малині відзначають 35-річчя рішення про підняття синьо-жовтого прапора над міською радою. Малин став другим містом на Житомирщині, де офіційно ухвалили використання української символіки майже за рік до того, як було поновлено незалежність України.
5 вересня минає 35 років від ухвалення на третій сесії Малинської міської ради ІІ скликання рішення “Про встановлення національної (синьо-жовтої) символіки поруч із державною над будинком міської Ради”. Документ складався лише з одного пункту, зміст якого повторював назву.
Цьому рішенню передували підготовчі процеси у місті, що розгорталися у двох напрямах — економічному та громадському. З одного боку, на той час, — а це був кінець 80-х років ХХ століття — в державі була складна ситуація: тотальний товарний дефіцит, порожні полиці в магазинах, талонна система на цукор, алкоголь та інші товари. З іншого — тривало активне формування Народного руху України за перебудову. У Малині громадянська активність була значною, що вилилося у створення потужної місцевої організації Руху, до якої входили представники різних верств населення. Їх поєднувало одне — боротьба проти існуючої системи.

У коментарі Суспільному доктор історичних наук, кандидат економічних наук, тодішній голова міської Ради народних депутатів Володимир Студінський розповів, що синьо-жовтий прапор сприймався не просто як символ, а як ознака перетворень, що назрівали в країні.
“Кілька знакових подій відбулися ще в першій половині 1990 року. У квітні на проїжджій частині вулиці Кримського (нині вулиця Степана Бандери — ред.) біля мосту з’явився великий синьо-жовтий прапор, намальований вночі невідомими. Він був настільки виразним і привабливим, що кілька днів привертав увагу жителів і водіїв. Через деякий час на даху будинку 6-А по вулиці Грушевського (тоді вулиця Карла Маркса — ред.) також встановили синьо-жовтий прапор. Це сталося у “базарний день”, тож, його побачили чимало людей. Важливою подією була й поява національного прапору на першотравневій демонстрації, коли в колоні паперовиків його проніс один із робітників”, — говорить Володимир Студінський.
Громадський діяч і музикант, заслужений працівник культури України Володимир Олексієнко, який у 1990 році був депутатом Малинської райради, пригадує, що їх тоді надихнув своєрідний “парад прапорів”, який почався у західних регіонах України.

“Нічого не виникає з порожнього місця і не зникає в нікуди. Я тоді був заступником голови Малинської організації Народного руху України за перебудову, відповідав за ідеологічний напрям. Насамперед, наше завдання полягало у просвітницькій роботі серед людей. Чому саме ідеологія була такою важливою? Тому що без пояснення сенсу змін, без формування національної свідомості нічого не вийшло б. Активна підготовка розпочалася навесні 1990 року. Ми проводили збори в трудових колективах, зустрічалися з депутатами, організовували мітинги, поширювали літературу. Пам’ятаю, нам вдалося зібрати мітинг у Малині біля першої школи, на який прийшли кілька тисяч людей. Це була потужна підтримка. У той час в країні вже відбувалися перші демократичні вибори. До Верховної Ради пройшли чимало людей із незалежною позицією, серед яких було багато національно свідомих. Це стало сильним поштовхом: у західних регіонах почався “парад прапорів”. Він неабияк надихнув нас, “рухівців”. І ми звернулися до міської ради з відповідною заявою”, — розповів Володимир Олексієнко.
Ще одним кроком підготовки відповідного рішення сесії, зі слів Володимира Студінського, стало вивчення громадської думки за ініціативою тодішнього голови виконкому міськради Володимира Столяра.
Тоді надрукували кілька тисяч листівок із питанням до жителів про їхню позицію щодо можливого підняття синьо-жовтого прапора в місті. Їх розносили листоноші, але частину листівок вилучили відповідні органи. Попри це, результати, що надійшли до міськради, засвідчили: більшість опитаних підтримували рішення про синьо-жовтий прапор.



Завдяки наполегливості депутатів, одним з найактивніших з яких був і “рухівець” Василь Федоренко, 5 вересня це питання винесли на розгляд сесії. З першої спроби голосів не вистачило. Але після виступів та дискусій депутати повернулися до голосування, і 20 голосів “за” дозволили синьо-жовтому прапору замайоріти у Малині поряд із червоно-синім прапором УРСР.
Нині самої тієї будівлі Малинської міськради вже немає. В 90-х роках її знесли, як аварійну. Місцевий художник-графіст Іван Башинський відтворив її в малюнку за фотографією, зробленою у 80-х роках.
Втім, мало було прийняти рішення, потрібно було ще дійти до його виконання. Зробити це виявилося непросто. Рішення гальмували, аж поки патріотично налаштовані жителі Малина не розклеїли листівки із закликом провести мітинг і самостійно встановити прапор.
Згодом полотнище ще не раз знімали вночі, ламали держаки. Сесія районної ради прийняла рішення про відміну рішення міської ради, однак незворотні процеси пробудження національної свідомості вже було неможливо зупинити: Малин став другим містом після Житомира, де попри владний тиск, спротив, заборони, у 1990 році на території міста офіційно дозволялося використання української символіки.
Через рік після ухвалення рішення Малинської міської ради 4 вересня 1991 року синьо-жовтий прапор урочисто підняли над куполом Верховної Ради України в Києві.