Емпатія, а точніше те значення до якого ми звикли у повсякденному житті є неправильним. Емпатійна підтримка – це не тоді, коли ми переносимо на себе проблеми іншого, ніби відчуваючи їх. А тоді, коли ми можемо спокійно вислухати людину, не переймаючи на себе її біль.
Емпатія — це глибоке і безпомилкове сприйняття внутрішнього світу іншої людини та її емоцій. Насамперед це розуміння емоційного стану людини і демонстрація цього розуміння. Емпатія — це також здатність побачити навколишній світ таким, яким його бачить інша людина.
У медицині часто застосовують поняття «емпатичне слухання», яке походить із психології, — розуміння емоційного стану іншої людини і демонстрація цього розуміння.
Спеціалізація медичної допомоги та застосування нових методів діагностики і лікування при недотриманні правил деонтології можуть створити бар’єр в спілкуванні між медичним працівником і пацієнтом. Часто це заважає психологічному контакту, який надзвичайно необхідний при лікувальному процесі. Володіння навиком емпатії дає змогу при лікуванні пацієнта користуватися не лише даними лабораторних та інструментальних досліджень, а й думкою та почуттями пацієнта. Потреба хворого у чуйному та уважному ставленні медичного працівника, у доброму слові, що дарує надію, з перебігом лікувального процесу не зменшується, а лише зростає.
Важливо, аби пацієнт розумів, що його зацікавлено слухають. Потрібно заохочувати його до вираження почуттів, що дасть змогу медичному працівникові ліпше зрозуміти ставлення пацієнта до свого захворювання. Взаєморозуміння поліпшується, якщо лікар або інший медичний працівник у спілкуванні з пацієнтом уникає зарозумілості і не демонструє зверхності, а, навпаки, поводиться доброзичливо і впевнено, виявляючи свою здатність до розуміння і щирий інтерес до проблем пацієнта та його родини.
Під час лікувального процесу формується особливий зв’язок «лікар — медична сестра — хворий». Тому знання психології спілкування сприяє розв’язанню проблем і труднощів, пов’язаних із розвитком хвороби і сприяє одужанню хворого. Повсякденна робота медиків пов’язана із психологічними і емоційними чинниками та, обов’язково, — із проявом емпатичних здібностей. Однією з таких здібностей є вміння зрозуміти хвору людину, виробити методику спілкування з пацієнтом.
Для пацієнта дуже важливо, щоб медичний працівник розумів та поділяв його емоційний стан. Саме це дає людині відчуття полегшення. Тому, коли медичний працівник проводить бесіди з пацієнтом, характер яких в ідеалі має бути терапевтичним (наприклад, при підготовці до операції чи складної процедури, прийняття важливого рішення), він насамперед має звертати увагу не так на інформацію, яку пацієнт повідомляє, як на почуття, які він виражає при цьому. Ось чому медичним працівникам так потрібно володіти навиком емпатичного слухання.
Отже, терапевтичний ефект залежить від того, чи почувається пацієнт в спілкуванні з медичним працівником об’єктом турботи, чуйності та розуміння.
Емпатія потрібна не лише пацієнтам, але, власне, самому лікарю. Володіння інструментами клінічної емпатії – це профілактика емоційного вигорання на роботі.
Для розвитку емпатичних здібностей медичним працівникам важливо вдосконалювати комунікативні навички, які полягають в умінні вислухати, зрозуміти, заспокоїти хворого, відвернути від невротичної ситуації, знайти щось сприятливе, позитивне, радісне у його житті і переорієнтувати на нові цінності.
Під час спілкування з пацієнтом медичному працівникові важливо виявляти терпимість до людських слабостей, уникати ролі мораліста. Не слід вживати спеціальної медичної термінології, вести бесіду потрібно на рівні, доступному хворому.
Емпатія — це навичка, яка підлягає тренуванню.
