Четвертий рік поспіль Україна захищається від російської агресії. Реформа децентралізації і створення територіальних громад розпочалася незадовго до вторгнення росії на Схід та у Крим. Далі пандемія коронавірусу, далі – повномасштабна війна… Всі ці катаклізми поставили на паузу остаточне реформування громад та створили певні перепони. Як сьогодні живуть територіальні громади у четвертому році повномасштабної агресії? Цикл інтерв’ю з головами громад розпочинаємо з керівником Станишівської сільської ради Юрієм Матвійчуком.
– Юрію Вікторовичу! Останнім часом ширяться розмови про те, що приміські громади Житомирського району як то Станишівська, Новогуйвинська, Тетерівська, Оліївська, Березівська та Глибочицька можуть стати частиною Житомирської міської громади через буцімто неспроможність…
– Подібні маніпуляції завжди виникають, щойно мова заходить про місцеві вибори. Як на мене, раз такі «вкиди» з’являються, комусь це треба. Майже як за Маяковським, «якщо зірки запалюються…». Наскільки це достовірно…
Ми змушені були розширити межі громади вдруге у 2019 році. Приєднали Іванківський, Миролюбівський та Коднянський старостати. Тому, все може бути… Але в умовах війни, в тому числі інформаційної, довіряти чуткам це не варіант. Я зважаю на офіційні джерела, Верховну Раду України, яка певною мірою відповідальна за процес децентралізації. Наскільки мені відомо, поки мова йде лише про прифронтові території, поселення гірських районів та неспроможні і маленькі, так звані «депресивні» громади.
Стосовно ймовірного приєднання до Житомира… Про це говорять давно, адже апетити міста вже тривалий час, так би мовити, спрямовані в наш бік. Попри те, що вже як мінімум років 20 говорять про укрупнення і розростання обласного центру за рахунок передмістя, віз, як кажуть, і нині там.
– Як обстоїть справа із укриттями в громаді? Адже Станишівська ТГ досить густо населена і має на своїй території освітні та медичні заклади.
– Із початком повномаштабного вторгнення оффлайн-навчання було чи не найголовнішою проблемою. Цьому передувала пандемія коронавірусу… Вся команда Станишівської громади чудово розуміла, що навчання заочно це не навчання. Адже якщо, наприклад, старші класи вже більш-менш самостійні і спроможні навчатися дистанційно, то малечу ще треба до цього привчити.
Навчені гірким досвідом COVID, ми спільними зусиллями моїми, як керівника, депутатського корпусу, працівників управління, керівників закладів та їх колективів, небайдужому батьківському колективу, трохи більше ніж за пів року поновили навчання у всіх 7 школах та 8 садочках. Споруджували як нові укриття, так і облаштовували існуючі. Робили це коштом місцевого бюджету, за гроші благодійників та використовували приватні укриття. Зміни до ДБН, вимоги до облаштування укриттів, в тому числі тих, які здаються в експлуатацію…
Це був досить тривалий та ресурсоємний процес. Будьмо чесними, подібні споруди востаннє будувалися ще в радянські часи у так звану «холодну війну».
– Як змінилася в останні роки динаміка розподілу надходжень і видатків? На що в першу чергу витрачаєте гроші з початком війни з росією?
– Це вже 4-й рік війни, тому вже можемо, на жаль, говорити про якісь тенденції. Насправді, видатки суттєво змінилися, хоча з кожним роком потреби у капітальних видатках є пунктуальними. Так, перші місяці війни видатків, крім захищених статей, не було жодних. Вся робота апарату будувалася на забезпеченні потреб мобілізованих та громадянам, які задіяні у національному спротиві.
Далі пріоритет надавали технічному та матеріальному забезпеченню добровольчих формувань, мобільних груп, людей, які були задіяні на блокпостах та охороні територій. Сумні звістки про загибель односельчан тягли за собою прийняття Програми на матеріальне забезпечення, пов’язане із похованням Героїв, встановленням пам’ятників.
Паралельно займалися облаштуванням укриттів, їхнім матеріально-технічним забезпеченням. Ні хвильки не забували про допомогу військовим та спеціальним підрозділам: придбавали як матеріали та обладнання, так і направляли субвенцію. Деякі підрозділи з інших громад тісно співпрацювали з нами, тому ми прийняли рішення щодо шефства над ними.
– Можна конкретизувати?
– Ну це не лише зобов’язання матеріально-технічного характеру. Це і координація та робота з психологічною службою, різні виставки та методична робота з дітьми, проведення різних заходів патріотичного виховання. Також протягом цього часу заключили договори про співпрацю з місцевими військовими підрозділами. Абсолютно всі працівники апарату раз на квартал надають одноденний заробіток для закупівлі обладнання конкретно для військових нашої громади.
– Які зараз нагальні потреби і проблеми стоять перед громадою?
– Критична інфраструктура, розбудова та осучаснення закладів освіти та культури, дороги. Наша громада межує з кількома військовими об’єктами, тож маємо забезпечити нормальну логістику, а без якісного стану покриття це неможливо. Закупівля генераторів, пункти незламності… Працюємо над виготовленням та впровадженням місцевої програми автоматизованої системи оповіщення.
Також збільшуємо увагу по роботі з ветеранами, питання безбар’єрності, приділяємо увагу та працюємо з кандидатими в патронатні сім’ї – це все наслідки війни… Ну і, звичайно ж, не дуже приємна місія, але маємо визначені законодавством повноваження – оповіщення громадян до ТЦК та СП.
– Як сьогодні наповнюєте бюджет?
– На сьогодні наповнення бюджету, після того як податки із грошового забезпечення військовослужбовців пішли в державний бюджет, об’єктивно через війну зменшилась дохідна частина бюджету, є гострою проблемою. Бракує навіть кадрів. Це в першу чергу стосується мобілізованих чоловіків.
Але ми щодня шукаємо резерви для наповнення бюджету. За рахунок підприємств, установ та організацій, які здійснюють свою діяльність на території громади, а також ФОПів. Це також стосується і акцизного збору. Як на мене, це відбувається і має так бути, на довірі: місцева влада – бізнес і навпаки. Тому прозора дохідна та видоткова частина лише сприяє такій співпраці та стабільності.
На мою думку, всі громади мають дружити між собою і підставляти плече одне одному. Адже таким є наш генетичний код українців.
На жаль, колишня районна лікарня, яка розміщена на землях сільської ради юридично зареєстрована у Троянові Новогуйвинської селищної ради. Тож з 2020 року всі податки від її діяльності йдуть у сусідню громаду. Це було політичне рішення керівництва закладу. Але при цьому установа регулярно звертається до громади щодо виділення субвенції для утримання медичного закладу і ми не відмовляємо.
Попри те, що ми втрачаємо, за моїми підрахунками, десятки мільйонів гривень від цієї «маніпуляції», ми лишаємося людьми і не йдемо на конфронтацію. На мою думку, всі громади мають дружити між собою і підставляти плече одне одному. Адже таким є наш генетичний код українців.
Пригадайте сільські толоки, та й прислів’я «Гуртом і батька добре бити». Саме тому, впевнений, їхня хвалена так звана «друга армія світу» не може здолати нас четвертий рік. А якщо ми будемо кожен сам за себе, то…
Відповідальність, вона в кожного своя: у Президента один її рівень, у простого «роботяги» інший.
– Не втомилися від щоденних викликів? Не виникало думки все залишити?
Знаєте, втома приходить від усього рано чи пізно. Але зараз війна, і хлопцям та дівчатам на передовій ніколи втомлюватися. Тому мені тут, у тилу, нічого плакатись. Хоча ніде правди діти, психологічно важко… А відповідальність, вона в кожного своя: у Президента один її рівень, у простого «роботяги» інший. На мені лежить відповідальність не лише перед жителями, які залишились проживати на території громади, а й за тих хлопців і дівчат, які на війні, за тих громадян, які з певних причин тимчасово залишили громаду і виїхали за кордон.
Чи було бажання за весь час махнути рукою і все залишити? Так, звісно і неодноразово. Але, на щастя, у потрібний час у потрібному місці знаходяться завжди люди, які надихають переступати проблеми та рухатись вперед заради громаді.
– У мережі останнім часом на вас дуже багато критики…
– Не критикують того, хто нічого не робить. Роботів серед нас немає, а живим людям властиво іноді помилятися. Я вже казав про укриття. Якщо їх будували люди, які народилися щонайменше у 20-30-х роках минулого століття, як гадаєте, багато є живих із них. Тому, ясна річ, що доводилося будувати по книжках і ескізах, вчитися це робити практично, а не на папері…
За 15 років керівництва громадою я побачив усе: не одні складні вибори, початок війни, ковід, повномаштабне вторгнення та безліч щодення викликів, які морально виснажують. Але маючи поряд рідних та близьких, справжніх друзів, рухався вперед для виконання початого. Ясна річ, що не надто приємно читати чи слухати про себе брехливі речі. Але приходить час і всі маски знімаються. А інформаційні кампанії, різні публікації… Ви самі щодня бачите «фейкові» вкиди набагато масштабнішого рівня. Тому раджу після прочитання подібних речей просто поставити собі питання: а кому ця інформація вигідна і для чого її публікують. Повірте, що чесна відповідь самим собі на ці два питання дозволить вам розставити всі крапки над «і» і не дати різноманітним маніпуляторам думкою ввести себе в оману.
Від себе скажу, що в той час, коли вся країна намагається наближати Перемогу на фронті, дехто вже починає готуватися до виборів, які, ясна річ, колись будуть. Але застосовуючи різні вкиди і політичні замовлення щодо ймовірних конкурентів, вони не наближають нашу спільну Велику Перемогу над ворогом, а дбають про свою… маленьку… на виборах…
