Сьогодні, 16 вересня, спливає рівно чверть століття від тієї ночі, коли зник Георгій (Гія) Ґонґадзе — журналіст, співзасновник «Української правди», голос, що не боявся називати імена і торкатися непростих тем. Його викрадення, а згодом звіряче вбивство, розбудили країну: дезильлюзія, протести, суспільний спротив і довга дорога до справедливості, яка й досі не дає повного відповідання на питання «хто віддав наказ» і «хто винен».
Гія був не випадковим журналістом — він творив онлайнову журналістику в момент, коли інші медіа замовкали. Як співзасновник Ukrainska Pravda, ведучий на радіо й автор розслідувань, він намагався проштрикнути темні місця влади й корупції. Саме за це, як вважають і досі, йому наступили на горло — а реакція суспільства на його зникнення стала каталізатором політичних процесів в Україні початку 2000-х років.
Стовідсоткових відповідей у справі не стало. У цепі судових процесів були заарештовані й засуджені окремі виконавці; одночасно пролунали й імена високопосадовців у просочених записах, що спричинили «касетний скандал» і викликали масові акції протесту. Проте родина та суспільство й далі вимагають повного розкриття — аби правосуддя стало не лише покаранням для кількох виконавців, а й чистим вироком для тих, хто, можливо, стояв за ними.
Житомир пам’ятає — і нагадує про ціну свободи слова
Пам’ять про Ґонґадзе вже давно переросла індивідуальну драму — 16 вересня в Україні офіційно визнано Днем пам’яті журналістів, загиблих у зв’язку зі своїм фахом. Щороку в Києві відбуваються панахиди та акції, на яких звучать імена тих, хто платив життям за слово. Цьогоріч, у 25-ту річницю, програми пам’ятних заходів проходять у багатьох містах України — і Житомир не є винятком: тут місцеві арт-простори та медіаініціативи також приурочують виставки та пам’ятні акції, аби нагадати: свобода слова — не абстрактне право, а щоденна праця й ризик.
Для Житомира, міста з власними медійними традиціями й активною громадою, це нагода ще раз поставити прості запитання: чи захищені у нас журналісти? Чи має медіаспільнота достатні інструменти для безпеки й розслідування атак на пресу? Чи держава гарантує незалежність, а громадськість — солідарність? Відповіді на ці питання визначають не лише інформаційний клімат, а й якість держави, яку ми будуємо.
Свобода слова — це також захист людей за мікрофоном і камерою
Пам’ять про Ґонґадзе — це не лише плакат з іменем на акції. Це нагадування, що журналістика має бути захищеною юридично й практично: від уваги правоохоронних органів до забезпечення швидкого й неупередженого розслідування злочинів проти медійників. Це — потреба в освітніх програмах для журналістів щодо безпеки, у механізмах підтримки родин загиблих чи переслідуваних, у прозорих стандартах державного реагування на загрози медіа.
Заклик до солідарності і дії
Сьогодні ми згадуємо Георгія Ґонґадзе й усіх колег, яких уже немає поряд. Пам’ятаємо, що кожне вільне слово коштує — і що за ним часто стоїть людське життя. Житомирська спільнота, як і вся країна, може виявити солідарність: проводячи публічні дискусії, організовуючи безпечні майданчики для журналістської праці, підтримуючи ініціативи з розслідування нападів на пресу та вимагати від держави і місцевої влади гарантій безпеки для медійників.
Нехай пам’ять про Ґонґадзе надихає не лише на спогади, а на дії: щоб слова не перетворювалися на причину для переслідувань, а журналісти могли працювати без страху. Іще один урок із його історії — правда потребує відваги, а свобода слова — постійної охорони.
