30 березня 2022 року став днем, коли «відхід» російських військ перетворився на масштабний відступ під ударами ЗСУ. Поки пропаганда РФ називала це «плановим перегрупуванням», українські воїни вибивали ворога з ключових населених пунктів на підступах до столиці.
Сили оборони звільнили Демидів, Рудню та низку населених пунктів у Вишгородському районі. Це дозволило ще сильніше «притиснути» окупантів до кордону та розширити зону безпеки навколо дамби в Козаровичах.
Окупанти продовжували обстрілювати Ірпінь та околиці Бучі, намагаючись прикрити свої колони, що відходили. Саме цього дня з’явилося розуміння, що ворог повністю покидає Броварський та Бориспільський напрямки.
Розповідь бійця-позивний «Байрактар», підрозділ аеророзвідки:
«30 березня на екранах моніторів ми бачили справжній “фестиваль”. Колони техніки, навантажені по самі вінця — пральними машинами, килимами, навіть велосипедами — тягнулися на північ. Ми наводили арту прямо на ці вантажівки постачання.
Пам’ятаю, як ми підловили групу БМД в районі Бородянки. Вони зупинилися на перехресті, наче не знали, куди їхати. Один точний приліт — і детонація була такою, що розкидало все навколо. Вони вже не воювали, вони просто намагалися встигнути до кордону, поки ми не замкнули кільце. Це був день нашого тріумфу як корегувальників».
Білий дім офіційно підтвердив, що російські війська почали відходити від Києва, але попередив: це не повне виведення, а передислокація для удару на Сході.
Звільнення Демидова та навколишніх сіл мало унікальний характер. Це була «битва на воді», де головним союзником ЗСУ стала сама природа та стратегічна кмітливість.
Ще на початку вторгнення ЗСУ підірвали дамбу в Козаровичах, через що річка Ірпінь вийшла з берегів. Демидів опинився в епіцентрі затоплення.
Зі спогадів генерала Олександра Сирського, який того часу командував обороною Києва:
«Ми розуміли, що ворог намагатиметься форсувати річку Ірпінь. Підрив дамби був складним, але необхідним рішенням. Розлив води зробив територію непрохідною для танків, і це фактично врятувало Київ на тому напрямку».
Це створило величезне болото, яке зробило неможливим просування російських танків у бік Києва. 30 березня, коли окупанти почали відступати, вони самі стали заручниками цієї пастки — їхня техніка грузла в мулі, і вони були змушені кидати її прямо посеред затоплених вулиць.
30 березня підрозділи 72-ї ОМБр та сили ССО почали заходити в Демидів. Це не був класичний штурм із канонадою. Окупанти, боячись бути відрізаними від Чорнобильської зони, тікали поспіхом. Військові згадують, що знаходили в Демидові кинуті російські позиції, де ще диміла каша в казанках. Ворог настільки боявся «котла», що залишив навіть передові пости спостереження.
Зі спогадів бійця-позивний «Риба», підрозділ розвідки:
«Ми заходили в Демидів майже по пояс у воді. Це було сюрреалістично: затоплені хати, плаваючі паркани і покинуті російські БМП, які стирчать із води, як залізні острови.
Місцеві виходили на городи, які перетворилися на озера, і махали нам руками. Один дід кричав: “Хлопці, я знав, що ви прийдете, я качок для вас беріг!”. Росіяни втікали в бік Димера, мінуючи за собою все підряд. Ми йшли дуже повільно, бо кожен крок під водою міг бути потрапити на міну. Але те відчуття, коли ти бачиш свій прапор над сільрадою, де ще вчора сиділи буряти — це не передати».
30 березня стало днем остаточного зламу логістики ворога на Київщині. ЗСУ перейшли до тактики переслідування. Російське угруповання почало «стискатися» до Чорнобильської зони, готуючись до останнього стрибка через кордон.
#оборонаКиєва
Фото ілюстративне.
Автор фото: Francisco Seco
СтратКом ЗСУ / AFU StratCom
