Поки в Києві говорять про підвищення зарплат лікарям до 30–35 тисяч гривень, Житомирщина демонструє просту арифметику: лікар, який щодня приймає пацієнтів, часто отримує значно менше, ніж хотілося б почути з кабінетів МОЗ.
Народний депутат Сергій Кузьміних звернув увагу на контраст між оплатою праці працівників МОЗ та лікарів. За наведеними ним даними, середня зарплата працівника міністерства становить близько 70 тис. грн, тоді як середня зарплата лікаря — близько 28,2 тис. грн. На цьому тлі пропозиція підняти лікарям оплату до 30 тисяч виглядає радше косметичним, ніж системним рішенням.
А тепер — Житомирщина.
За офіційними даними МОЗ, у березні 2026 року середня зарплата лікаря первинної ланки в області становила 27,4 тис. грн. Навіть серед лікарів із навантаженням понад 70% оптимального обсягу декларацій цей показник був лише 28,5 тис. грн.
Із 52 закладів первинної медичної допомоги області лише сім забезпечували середню зарплату лікаря понад 35 тисяч гривень.
Тобто для значної частини житомирських лікарів знамените «не менше 35 тисяч» поки залишається не зарплатною відомістю, а орієнтиром десь на горизонті.
При цьому є й позитивна динаміка: фінансування первинки на Житомирщині у 2026 році збільшилося на 144 млн грн — до 1,03 млрд грн. МОЗ прямо заявляє, що цього ресурсу має вистачати для наближення оплати праці лікарів до цільового рівня.
Але виникає цілком логічне запитання: якщо гроші на систему збільшуються, чому зарплата лікаря не встигає за цими мільярдами?
Особливо промовистим є порівняння з екстреною медициною. Після збільшення фінансування середня зарплата лікаря екстреної медичної допомоги на Житомирщині у березні 2026 року становила близько 36 тис. грн — тобто тут цільовий показник уже фактично перевищено.
Отже, проблема не лише в тому, скільки грошей виділяє держава, а й у тому, як конкретний медичний заклад розподіляє отриманий ресурс.
А тепер — арифметика київських кабінетів
Кузьміних також звернув увагу на значно більші виплати керівникам державних підприємств, пов’язаних із системою МОЗ.
Зокрема, депутат заявив про 712 тис. грн місячної зарплати керівника ДП «Державний експертний центр МОЗ України» у серпні. Цю цифру необхідно розглядати саме як заяву депутата до моменту перевірки відповідної декларації. Водночас у відкритій декларації НАЗК підтверджується отримання 475 тис. грн зарплати за травень 2026 року від цього державного підприємства.
І ось тут виникає той самий незручний для системи контраст.
Лікар на Житомирщині — 27–28 тисяч.
Керівник державної структури — сотні тисяч.
Звичайно, зарплата керівника великого державного підприємства не обов’язково повинна дорівнювати зарплаті лікаря. Відповідальність, функції та механізми оплати різні.
Але питання залишається: чому в системі охорони здоров’я людина, яка безпосередньо лікує пацієнта, часто опиняється далеко не на вершині фінансової піраміди?
Особливо коли йдеться про Житомирщину — регіон, де медична система працює під постійним кадровим навантаженням, а медичні працівники потрібні не в кабінетах статистики, а буквально щодня — у лікарнях, амбулаторіях та бригадах екстреної допомоги.
«30 тисяч» — це підвищення чи спосіб поставити галочку?
МОЗ нині декларує орієнтир не менше 35 тисяч гривень для лікаря первинної допомоги з оптимальним навантаженням. У фінансових моделях також закладається середній рівень щонайменше 35 тисяч гривень для лікарів первинки та екстреної допомоги.
Тому на цьому тлі 30 тисяч справді виглядають неоднозначно: для частини медиків це може бути підвищенням, але для системи, яка потребує утримання кваліфікованих кадрів, питання значно ширше.
Бо лікар — це не просто працівник із посадовою інструкцією.
Це роки навчання, інтернатура, безперервний професійний розвиток, чергування, відповідальність за діагноз, лікування та життя конкретної людини.
І коли в Житомирській області лише 7 із 52 закладів первинки змогли забезпечити середню зарплату лікаря понад 35 тисяч гривень, проблема вже виглядає не як окрема бухгалтерська цифра, а як системне питання медичної політики.
Можна проводити реформи, змінювати назви пакетів НСЗУ, збільшувати фінансування і презентувати нові стратегії.
Але врешті-решт пацієнт зустрічається не зі стратегією МОЗ.
Він зустрічається з лікарем.
І якщо держава хоче якісної медицини, то рахувати потрібно не лише мільярди, виділені системі, а й те, скільки з них реально доходить до людини, яка щодня лікує українців.
Бо медицина починається не з міністерського кабінету.
Вона починається з лікаря — і саме його зарплатна відомість найкраще показує, наскільки успішною є чергова медична реформа.
