Пішов із життя Петро Васильович Грозінський — Людина з великої літери, Народний генерал, справжній патріот України
З глибоким сумом і невимовним болем повідомляємо, що 24 жовтня 2026 року після тяжкої хвороби зупинилося серце Петра Васильовича Грозінського — генерал-майора міліції у відставці, колишнього начальника Управління Міністерства внутрішніх справ України в Житомирській області, Заслуженого юриста України, ліквідатора наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, ветерана органів внутрішніх справ, який понад 40 років свого життя присвятив служінню Закону, українському народові та Україні.
Пішла у вічність Людина з великої літери. Особистість, чий життєвий шлях став прикладом мужності, честі, принциповості, професійної відданості та справжньої людяності. Людина, яку шанували за високе звання й професійні здобутки, але передусім — за щире серце, справедливість, мудрість і повагу до людей.
Петро Васильович Грозінський був і назавжди залишиться для багатьох справжнім Народним генералом — генералом, якого поважали, цінували й любили.
Петро Васильович народився 8 червня 1948 року в селі Нехворощ Андрушівського району Житомирської області. Саме звідси розпочався його життєвий шлях, сповнений наполегливої праці, відповідальності та служіння людям.
Після закінчення школи працював автослюсарем Андрушівського автотранспортного підприємства № 05031. Відслуживши у Збройних Силах, у 1970 році розпочав службу в органах внутрішніх справ на посаді інспектора ДАІ УМВС у місті Києві.
У 1971–1973 роках навчався в Івано-Франківській школі міліції, яку закінчив із відзнакою, отримавши звання лейтенанта міліції. Надалі працював дільничним інспектором та інспектором карного розшуку. У 1976 році вступив до Київської вищої школи МВС, яку закінчив у 1979 році з відзнакою у званні капітана міліції. Після цього був призначений інспектором карного розшуку Управління карного розшуку МВС України.
Відданість професії, високий рівень фахової підготовки, наполегливість і принциповість дали змогу Петру Васильовичу пройти великий службовий шлях — від інспектора карного розшуку до першого заступника начальника Головного управління карного розшуку МВС України.
У червні 1997 року він обійняв посаду першого заступника начальника Головного управління по боротьбі з організованою злочинністю — начальника внутрішньої безпеки МВС України. Того ж року йому було присвоєно спеціальне звання генерал-майора міліції.
У лютому 2000 року Петро Васильович очолив Управління Міністерства внутрішніх справ України в Житомирській області. На цій відповідальній посаді повною мірою проявилися його організаторський талант, управлінська мудрість, вимогливість, рішучість і вміння згуртовувати колектив задля спільної мети — забезпечення законності, правопорядку та безпеки громадян.
Важливою сторінкою його біографії стала участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС. Із 27 квітня по 4 травня 1986 року Петро Васильович у складі зведеного загону МВС України виконував завдання в умовах небезпеки, продемонструвавши мужність, самовідданість і готовність служити людям у найскладніших обставинах.
Його багаторічна сумлінна служба, вагомий внесок у зміцнення законності й правопорядку та відданість обраній справі були відзначені 48 урядовими й відомчими нагородами, серед яких — Почесна грамота Кабінету Міністрів України та «Почесний знак МВС України». Високим визнанням його професійних заслуг стало присвоєння почесного звання «Заслужений юрист України».
Проте жодне звання, жодна посада й жодна нагорода не здатні повною мірою передати масштаб цієї особистості. Адже справжня велич Петра Васильовича полягала не лише в його професійних досягненнях, а й у тому, якою людиною він був.
Він був керівником, для якого служба ніколи не зводилася до виконання посадових обов’язків. Це було покликання, справа честі та сенс життя. Він умів приймати непрості рішення, залишатися принциповим у складних обставинах, вимагати відповідальності й водночас розуміти людей, підтримувати колег, допомагати тим, хто потребував поради чи захисту.
Його поважали не лише за генеральські погони, а й за велике серце. За відкритість і щирість, за справедливе слово, за готовність вислухати, підтримати, підставити плече у скрутну хвилину. Він умів поєднувати твердість характеру з душевною теплотою, вимогливість керівника — з людяністю, а високий авторитет — із простотою у спілкуванні.
Саме таким він запам’ятається всім, хто мав честь працювати поруч із ним, служити під його керівництвом, звертатися до нього за порадою чи просто знати його особисто. Для багатьох він був не просто генералом, а наставником, старшим товаришем, людиною, чиє слово мало вагу, а вчинки викликали повагу.
Недарма його називали Народним генералом. Це ім’я народжується не з наказів і не присвоюється разом зі званням. Його дарують люди — за довіру, справедливість, людяність і добрі справи. І Петро Васильович заслужив це визнання своїм життям, своїм ставленням до людей і своєю відданістю Україні.
За плечима цієї сильної, мужньої людини була ще одна надзвичайно важлива життєва роль — роль люблячого чоловіка, турботливого батька, дбайливого дідуся, надійного друга й вірного товариша. Для рідних він був опорою, джерелом тепла, мудрості та душевної сили. Для близьких — людиною, яка вміла любити, піклуватися, підтримувати й оберігати.
І сьогодні найважче усвідомлювати, що людина, яка стільки років була опорою для інших, сама стала недосяжною. Що вже не пролунає її голос, не буде мудрої поради, щирої розмови, міцного рукостискання та теплої усмішки. Залишилися спогади, вдячність, глибокий сум і світла пам’ять про людину, яку неможливо забути.
Відхід Петра Васильовича Грозінського — непоправна втрата для його родини, рідних і близьких, для ветеранської спільноти, колишніх колег, друзів і соратників. Це велика втрата для Житомирщини та всіх, хто знав, поважав і цінував його.
Його життєвий шлях — це історія служіння, мужності, відповідальності та вірності своїм принципам. Це приклад того, як можна пройти довгу й непросту дорогу, залишаючись вірним присязі, професійному обов’язку, людській гідності та любові до своєї Батьківщини.
Минають роки, змінюються покоління, відходять у вічність люди, які творили історію. Але пам’ять про справжніх особистостей не зникає. Вона живе у вдячних серцях, у спогадах про спільну працю, у добрих справах, у життєвих уроках, які вони залишили після себе.
Петро Васильович Грозінський залишив по собі не лише вагомий професійний спадок, а й найцінніше — людську пам’ять, повагу та вдячність. Його ім’я назавжди буде пов’язане з відданим служінням Закону, розвитком правоохоронної справи, мужністю ліквідатора Чорнобильської трагедії та образом справжнього Народного генерала — людини честі, слова й великого серця.
Він пішов із життя, але все, що він зробив для людей, його родини, колег і рідної України, залишиться з нами. Бо справжніх Людей вимірюють не роками життя, не званнями й не кількістю нагород, а добром, яке вони залишають після себе, і любов’ю, яку продовжують дарувати їм люд ські серця навіть після смерті.
Сьогодні ми схиляємо голови в глибокій скорботі перед світлою пам’яттю Петра Васильовича Грозінського. Розділяємо біль непоправної втрати з його родиною, рідними, близькими, друзями, колегами та всіма, кому пощастило знати цю видатну й водночас надзвичайно людяну особистість.
Висловлюємо щирі співчуття всім, хто переживає цю важку втрату. Нехай добрі спогади про Петра Васильовича стануть розрадою для його рідних, а світло його життя зігріває серця тих, хто продовжуватиме пам’ятати, шанувати й передавати наступним поколінням його ім’я та його життєвий приклад.
Світла пам’ять про Петра Васильовича Грозінського — Людину з великої літери, Народного генерала, справжнього патріота України, мужнього офіцера, мудрого керівника й відданого служителя Закону — назавжди залишиться в наших серцях.
Вічна пам’ять і шана!
Царство Небесне та вічний спокій його душі.
