Чи замислювалися ви, що ми передаємо своїм дітям разом із великоднім кошиком? Чи достатньо просто дотримуватися обрядів, коли світ навколо здається надломленим? Сьогодні ми говоримо з автором Сергієм Храпчуком про те, як через прості речі та щирі розмови відбувається справжнє «лагодження світу».
— Пане Сергію, перед нами вагоме видання: 290 сторінок, 29 авторів. Збірник «Цей Великий день». Як виникла ідея об’єднати настільки різних митців навколо однієї теми?
— Так, збірка дуже містка і цінна, бо вона про справжні смисли. Великдень — це зовсім не про дату в календарі чи крашанки. Це особлива соборність нашої ідентичності, переосмислення вчинків та власного життя. Треба віддати належне упоряднику Олександру Козинцю, який зумів згуртувати таких різних митців. Саме він став ініціатором цієї ідеї, створивши простір, де поєднані тепло і біль, свято і пам’ять.
До книжки увійшли твори, сповнені світла й віри — від спогадів про дитинство до розповідей про наших захисників. Тут дихає саме життя: поруч із теплими родинними історіями — культурно-етнографічні розвідки, пейзажі міст і сіл. У книзі переплітаються пам’ять поколінь, тиша святкового дня, віра в переродження, містика, добро і спокуса — речі, які не потребують пояснень і не залежать від релігійних рамок.
Цей збірник для тих, хто розуміє, що свято не ділиться на чорне й біле, а має безліч відтінків та обставин. Це антологія станів сучасних письменників, які віднайшли власну опору в такі непрості часи.
Видавництво «Ліра-К» підтримало бачення пана Олександра, і сьогодні ми тримаємо в руках вагому — і в прямому, і в переносному сенсі — книгу. Також хочу подякувати редакторкам Ангелині Олійник та Марічці Федорів, які вклали свій хист і терпіння, аби читач міг насолодитися кожним словом.
— У книжці багато щемливих історій про війну. Як ваш твір «Як ми з татом світ лагодили» корелює з цією суворою реальністю?
— Усі автори різні, тому й вектори творів різняться. Завдяки нашим захисникам ми маємо можливість зустрічати світанок Великодня, і це накладає на нас відповідальність: берегти те, за що вони воюють — родину, пам’ять, тяглість поколінь. Моє оповідання — про силу світла, яке ми «запалюємо» всередині домівок через спілкування з найменшими.
— Чому саме «лагодження світу», а не, скажімо, «підготовка до свята»?
— Підготовка — це побут, а лагодження — це вже метафізика. Світ навколо часто здається роз’єднаним. Але коли два покоління разом беруться за просту справу, вони збирають цей всесвіт докупи. Моя розповідь не про зовнішні атрибути, а про дитячу безпосередність, яка зустрічається з мудрістю дорослого через діалог і спільну працю. Саме так ми лагодимо саму тканину буття.
— У тексті відчувається особлива увага до «простих речей». Чому це для вас так важливо?
— В простоті прихована найбільша сакральність. Коли рідні люди щось роблять пліч-о-пліч, дитина вчиться відповідальності. Це глибока філософія спадкоємності: ми передаємо дітям не речі, а сенси. Через такі тихі розмови наша віра проходить переосмислення і стає зрозумілішою.
— Збірка «Цей Великий день» дуже строката. Яке місце посідає ваше оповідання у цьому емоційному спектрі?
— Моя історія про те, що диво не приходить само собою — ми створюємо його власними руками. Це щемлива розповідь про найцінніше: час, проведений разом, цінність одне одного та світло, яке непомітно передається від старших до молодших.
— Розкажіть про внутрішню кухню: як ви працювали над цим оповіданням? Чи був у нього реальний прототип?
— Ідея «лагодження» виросла зі спостережень за тим, як діти дивляться на дорослих, коли ті щось ремонтують чи створюють. Я писав цей твір, згадуючи власні дитячі відчуття. Хотілося, щоб мова була простою, як у притчі. Найважче було втримати баланс між малим і великим — дитячим сприйняттям та дорослою відповідальністю.
— Назва «Як ми з татом світ лагодили» звучить дуже авторською. Ви одразу її обрали?
— Ні, вона проявлялася поступово. Великдень — це символ відновлення. Ми ж не просто фарбуємо яйця чи прибираємо в хаті? Певно, ми латаємо тріщини між людьми: у стосунках, у спогадах та власному сприйнятті реальності. Це метафора того, що всі ми є трошки «реставраторами» — якщо не всесвіту, то хоча б своєї родини.
— Чи свідомо ви закладали інтелектуальні «ключі» для читача в цю історію?
— А ви не звертали увагу, що всі справжні дитячі твори — філософські? Завжди пишу для інтелектуального читача. За простою формою приховані роздуми. Я хотів, щоб дорослий, читаючи це дитині, сам задумався: «А що я сьогодні підлатав у нашому спільному світі?». Важливо, щоб творчість не просто розважала, а спонукала до такої внутрішньої ревізії.
— Що б ви порадили читачеві, який вперше розгорне цей збірник?
— Читати серцем. Не поспішати. Кожна історія — це чийсь відвертий досвід. Шукайте свої кольори й сенси. І пам’ятайте: навіть якщо світ здається поламаним, у кожного з нас є можливість почати його лагодити — з власної домівки, з власного усвідомлення, з власного Великого дня.
— Дякую, за щиру розмову! Від себе додам, що збірка «Цей Великий день» передана Сергієм Храпчуком до Житомирської обласної бібліотеки для дітей та юнацтва.
