Упродовж двох останніх місяців інспекторка відділу вибухотехнічної служби ГУНП в Житомирській області працювала на Харківщині. Разом з колегами вона допомагала звільняти землі Ізюмського району від вибухонебезпечних предметів, що опинилися там унаслідок російського вторгнення. Нині поліцейська повернулася додому та розповіла про свій досвід та роботу, дещо незвичну для жінки.
Ілона Куликівська понад 15 років віддала правоохоронній діяльності. У підрозділі вибухотехніків вона розпочала працювати ще перед початком повномасштабного вторгнення рф.
– Мені запропонували налагодити у підрозділі діловодство, адже я мала досвід такої роботи, – розповідає поліцейська. – Втім, щодня я бачила, чим займаються мої колеги й усвідомлювала небезпечність та відповідальність їх діяльності, а ще те, що це дуже цікаво. Тож згодом я теж стала брати участь у виїздах на місця подій, експертизах, слідчих діях, підривних роботах тощо.
Одночасно Ілона розпочала навчання специфічній діяльності, спочатку під керівництвом колег, а потім закінчила відповідні курси. Вона часто працювала на виїздах за анонімними повідомленнями про «замінування» навчальних закладів, торговельних центрів, об’єктів інфраструктури, адміністративних приміщень тощо, які набули масового характеру на початку 2022 року. Тоді вибухотехніки поліції майже не мали перепочинку.
– З початком повномасштабного вторгнення колеги стали виконувати завдання в інших регіонах України, на деокупованих територіях, проводити обстеження та розмінування, – пригадує інспекторка. – А ми, ті хто лишалися вдома, були задіяні під час оглядів на місцях прильотів ракет, авіабомб, безпілотників. Також поліція продовжує виконувати всі свої функції, тому ми працюємо у всіх випадках, пов’язаних з незаконним обігом зброї та боєприпасів, за повідомленнями про виявлення підозрілих предметів, «замінування» об’єктів тощо.
Водночас капітан поліції Ілона Куликівська пройшла ще одне навчання та отримала кваліфікацію сапера (розмінування). Тож потрапила в одну з ротацій виконувати завдання у складі зведеного загону вибухотехніків.
– Про своє відрядження не говорила рідним до останнього дня, адже завжди оберігала їх. Тим не менше, вони щодня хвилювались, у нас була домовленість з чоловіком, щоб я писала або телефонувала йому, коли виїздила на місце події та поверталась. А тут ще й таке складне й небезпечне завдання, – ділиться жінка. – Але моя сила – в моїй родині: я маю двох вже дорослих доньок, одна з них на той час була поруч з чоловіком та обома бабусями, тож допомогла їм впоратися з переживаннями.
На Ізюмщині житомирські поліцейські проводили розмінування сільськогосподарських угідь, опрацьовували заявки щодо огляду домогосподарств місцевих жителів, які прагнули повернутися до домівок після деокупації, виїздили у складі слідчо-оперативних груп на місця ворожих обстрілів. Вони знімали мінні загородження, знешкоджували боєприпаси різного калібру після обстрілів та покинуті на місцях дислокації окупантів, знешкоджували пастки поблизу осель місцевих жителів.
В одному з випадків до вибухотехніків звернулись жителі села Довгалівки. За їх свідченнями, окупанти встановили міни на березі місцевої річки, дізнавшись, що місцеві переправляють у цьому місці харчові продукти до сусіднього села, яке залишилося без сполучення через зруйнований міст.
– Під час обстеження ми виявили міну ОЗМ-72, її ще називають міна-жаба. Це дуже небезпечний боєприпас, адже у разі спрацювання він «вистрибує» на висоту до 1 м та вибухає, близько 2 400 уламків розлітаються в радіусі 25 м. Я не чула про випадки, щоб хтось вижив після такого ураження, – розповідає поліцейська.
Аби безпечно вилучити та знешкодити боєприпас, житомирські вибухотехніки провели обстеження прилеглої території металошукачами та щупами. І недаремно: на відстані близько метра вони виявили ще дві сучасні міни російського виробництва.
– Місцеві жителі там ходили, відпочивали на березі навіть з дітьми, і це просто неймовірне щастя, що ніхто до того часу їх не зачепив, – коментує інспекторка.
Загалом вона зауважує, що професія вибухотехніка потребує знань, холодного розуму та витримки, відключення емоційних реакцій під час роботи.
– Але неможливо стриматися, коли бачиш зруйновані населені пункти, осиротілих дітей, поранених, тих, хто втратив рідних, житло та все, чим жили раніше, їх розпач, – зізнається жінка. – Крім того, вразила щирість місцевих жителів, як вони нас зустрічають, намагаються пригостити та вірять в перемогу України.
Поліцейська зазначає, що просто робить те, що знає і вміє, не очікуючи якихось поступок з огляду на те, що вона жінка та виконує непросту роботу. Заручившись підтримкою колег, постійно навчається, вдосконалює свої вміння та отримує новий досвід. Вона переконана, що кожен має зробити свій внесок у майбутнє країни, аби не дозволити окупантам знищити Україну.
Відділ комунікації поліції Житомирської області
