Час від часу ми маємо справи, які виконувати не хочеться — наприклад, зайнятися прибиранням або відвідати лікаря для планового огляду. Люди схильні відкладати потрібні, але не дуже приємні дії на «потім» і таке зволікання стає звичкою. Ця проблема зовсім не нова — їй приділяли увагу ще античні філософи, а в сучасному світі вона отримала назву прокрастинації. Психологи вважають, що відкладання важливих справ до останньої хвилини є джерелом численних проблем — від низьких оцінок в школі до труднощів з кар’єрою та здоров’ям. Тому подоланню цієї звички присвячена спеціальна подія — День боротьби з прокрастинацією (Fight Procrastination Day, DO IT! Day), який відзначається щороку 6 вересня.
Навіть багато тисяч років тому з точки зору психології люди були схожими на нас і мали такі самі недоліки, зокрема, часто відкладали здійснення важливих, але не дуже бажаних дій. Є припущення, що прокрастинація виникла разом з поділом праці, тобто невиконання роботи більше не означало для людини швидких згубних наслідків.
https://792aa2908b47935412b6342879d0eb00.safeframe.googlesyndication.com/safeframe/1-0-45/html/container.html Водночас, погляди на життя в давнину суттєво відрізнялися від сучасних, тайм – менеджментом наші предки не дуже переймалися, а тому прокрастинація не вважалася чимось поганим — наприклад, в Давньому Єгипті її називали «очікуванням відповідного часу», а в часи античності серед мислителів, та й просто серед небідних людей вважалося правильним проводити більшу частину свого життя в неквапливих роздумах.
Один з перших відомих історії закликів проти прокрастинації належить давньогрецькому поету Гесіоду — в своєму вірші «Робота й дні», написаному у 800 році до нашої ери, він звертається до свого брата Персеса, який постійно відкладав свої обов’язки на завтра і тому опинився в скрутному матеріальному становищі. Сократ і Арістотель описували типову поведінку прокрастинатора, але застосовували до неї термін «акразія», тобто дії всупереч здоровому глузду — коли людина знає, що повинна робити зараз, але натомість займається зовсім іншими справами. Ціцерон у виступах перед членами Сенату називав звичку зволікати «ненависною» та недопустимою у веденні більшості справ.
