Ніхто не знає ціну тиші краще за них. У світі, де кожен шепіт може стати останнім, а звук лопати об ґрунт – вироком, сапери завжди живуть на межі. Їхня робота вимагає сталевого спокою та абсолютної уваги до того, що ховається під ногами.
Сапер Євгеній не є тим, хто йде вперед, він є тим, хто забезпечував це “вперед”, заміновуючи сіру зону між нашими десантниками та ворогом або розміновуючи сантиметр за сантиметром звільнену від окупанта ділянку.
«Пам’ятаю мій перший бойовий вихід. Ми стояли тоді на напрямку Кремінна у 2022 році. Підвезли до точки, а далі ми йшли пішки на передній край – треба було замінувати дорогу. Відпрацювали ми швидко та без пригод. Але я тоді ще не розумів до кінця, що таке війна, де я знаходжусь і яка реальність оточує мене після навчального центру», – згадує Євгеній.
Після того дня десантник пройшов не одне випробування: робота під полюванням ворожих дронів, перестрілки з ворогами та рятування побратимів.
«Коли журналісти запитують про те, що найважче в роботі, то хочуть почути про важкість спорядження, яке ми на собі тягнемо, чи роботу під обстрілами. Проте все це не зрівняється з тим, коли бачиш свого пораненого побратима, він недалеко, але криють так, що треба вираховувати час між прильотами, щоб хоч трохи до нього підповзти. А це секунди! Вони тягнуться вічність…», – розповідає сапер.
Той день Євгеній пам’ятає до дрібних деталей. Розповідає майже покроково.
«Ми йшли на точку, за мною побратим тягнув на собі чи мало всього, ще й сам був кремезний. І тут прильот. Я, наче, цілий, швидко відкотився в укриття. Бачу, мій побратим поранений лежить. А росіяни криють без зупинки. Ми з іншим побратимом вирахували час між приходами – 25-30 секунд. І давай потрохи повзти до пораненого, один би я його не витяг. Ми були майже вже поряд, як снаряд прилітає точно в центр між нами і пораненим. На щастя, він не розірвався, просто встряв в землю, – Євгеній родить паузу. – Ми знов в укриття. А росіяни не заспокоюються, криють нас».
Ще була спроба витягнути пораненого побратима, і його успішно вдалося евакуювати.
«Як тільки ми побачили, що наш товариш у безпеці, буквально в ту ж секунду з товаришем звалилися з ніг, голова стала паморочитися. Виявилося, що ми отримали контузії, але організм наче не давав слабину, поки ми пораненого не витягнули», – згадує Євгеній.
Напевно, саме характер і братерство є фундаментом успішного підрозділу. #ВсіСвої
«І тренування. Постійні тренування, – посміхається Євгеній. – не буває такого, що ти все вже знаєш і вмієш. Ворог придумує щось нове, а ми маємо не тільки бути готовими до цього, але й бути на крок попереду».
Залітай на контракт! Заповнюй анкету 95dshv.mil.gov.ua або телефонуй (095)065-19-02
Відділення комунікацій 95 окремої десантно-штурмової Поліської бригади ДШВ ЗС України
