Про це Віктор Євдокимов написав на власній сторінці та в групі університету «Житомирська політехніка»:
«Дорогі колеги, шановні студенти, моя велика університетська родино!
Я достроково завершую свої повноваження ректора й залишаю не просто адміністративну посаду – я прощаюся з цілою епохою свого життя. Епохою, у якій було так багато ваших очей і голосів, усмішок, наших спільних турбот, щоденного клопоту, радостей і перемог.
Сьогодні мені особливо нелегко добирати слова, адже це день, коли частинка мого серця назавжди залишається з вами. Для мене ця каденція була значно більшим, ніж формальним виконанням обов’язків. Це була любов, служіння і глибокий внутрішній сенс, який щодня дарував мені сили й натхнення.
Кожен день, проведений поруч із вами, був для мене справжнім дарунком, бо я жив університетом, дихав ним, переживав за нього, оберігав його як щось надзвичайно дороге й важливе. І кожен із вас – викладач, співробітник чи студент – став не просто частиною великої спільноти, а людиною, з якою я прожив значущий життєвий відрізок. Ви стали для мене родиною, опорою, гордістю, тією силою, яка підтримувала мене у найскладніші моменти й давала наснагу рухатися вперед.
Разом ми пройшли крізь не один шторм, разом підіймалися на вершини, до яких іноді навіть боялися мріяти. Разом ми вірили тоді, коли навколо панував скепсис, і разом творили майбутнє нашого університету, закладаючи фундамент для наступних поколінь. Ми не просто працювали – ми будували долі, відкривали молодим людям дороги у світ, і в цьому була величезна сила нашої спільної праці.
Попри те, що сьогодні я залишаю посаду, моє серце назавжди залишається тут, серед людей, з якими пов’язано стільки важливих і теплих моментів. Моя любов до університету залишається тут. Моя безмежна вдячність і повага до кожного з вас – також тут. І моя віра у вас, у ваш талант, ваше завзяття й вашу мудрість – незламна й невичерпна.
Попереду мене чекає новий шлях, нові виклики, нова посада, але цю частину свого життя я завжди згадуватиму зі щирою вдячністю і теплом, яке з роками лише посилюватиметься. Бо саме ВИ наповнювали ці роки змістом.
Тож прошу вас берегти одне одного, підтримувати, не втрачати сміливості мріяти й наполегливо йти вперед, навіть коли важко. Наш університет – це не стіни й не аудиторії. Це ми з вами, це наш спільний дух, наші цінності, наша любов до справи й наше прагнення робити світ кращим.
Щиро дякую вам за довіру, за підтримку, за віру в мене і в нашу спільну справу. Обіймаю кожного з вас і беру ці спогади з собою назавжди».
